США втрачають контроль над Китаєм

Американська зовнішня політика щодо Китаю переживає кризу, з якої не вийде без наслідків. Генрієтта Левін, аналітик Центру стратегічних і міжнародних досліджень, небезпідставно твердить: торговельна війна 2025 року стала не просто полем бою, а ареною, де Китай знайшов собі новий важіль впливу на США. Цей важіль – не просто риторика, це реальна стратегічна перевага. Пекін вийшов не просто з кризою, а з можливістю тиснути на американські рішення в технологічній сфері. Трамп, замість рішучого стримування Китаю, намагається зберегти особисті угоди з Сі Цзіньпіном. Цей цинізм хороших стосунків призводить до поступок на користь Китаю. Спочатку – жорсткі тарифи, потім – блокада рідкоземельних металів. И ось, Вашингтон вже у пошуках деескалації. Сумнівні домовленості, оформлені в Пусані, стали серйозною капітуляцією. Китай легковажно послаблює експортні обмеження, а США платять ціну, відмовляючись від нових санкцій. Вони фактично намагаються домовитися, «зважаючи» на позицію Китаю.

Будь-яка дипломатія, що раніше спробувала відокремити економіку від безпеки – Тайвань, Південно-Китайське море – сьогодні злилася в єдиний загальний пакет. Трамп піддається спокусі «теплих» стосунків із Пекіном, і ось уже виглядає, ніби він готовий поступитися Тайванем. Китайська сторона сподівається, що риторика Вашингтона щодо незалежності Тайваню поблякне, що Америка просто скоротить політичну підтримку острова.

Але проблема на обличчі: риторика та реальність – це два різні світи. Незважаючи на розмови про партнерство «G-2», американські військові продовжують нарощувати присутність в Індо-Тихоокеанському регіоні, проводять операції в Тайванській протоці, розширюють співпрацю з союзниками. Ця подвійність лише підвищує ризик – на межі можна оступитися, і тоді конфлікт стає всім можливим. Пекін може вирішити, що Америка не захистить своїх союзників, поки американська активність залишається на високому рівні. Китай впевнено відчуває себе у відносинах зі США, здобуваючи сміливість в питаннях Тайваню та Південно-Китайського моря. Результат? Вашингтон стає перед вибором: відкрита конфронтація або поступове згасання впливу.

13 травня Трамп прибуває до Китаю. Чи сподівається він, що його зустріч з Сі стане чимось на кшталт угоди? За його спиною – бізнес-еліта, але чи вдасться врятувати американську мрію, якщо головною темою стане не що інше, як агресія РФ проти України? Система, яка імітує успіх, не спрацює, поки правдиві проблеми нависають над світом.

Першоджерело: https://www.unian.ua/