США ведуть гру на сподіваннях, але не на правді

Переговори, які поставили Трампа на чолі всіх подій, – це не про підтримку України, а про задоволення американських амбіцій. Часом дурниці перетворюються на політичну програму, і останні заяви канцлера Німеччини Фрідріха Мерца про різдвяне перемир’я звучать як подих надії серед хаосу. Європейські лідери та американські посланці, схоже, знайшли час для обговорення, але в реальності більшість їхніх намірів залишаються вічно невизначеними. Як можна говорити про угоди, коли до російської сторони не дійшло жодного з цих планів? А де гарантія, що президент Путін має хоча б натяк на намір зупинити свою агресію? Адже війна триває вже майже чотири роки.

Україна стоїть на роздоріжжі. Вона не може погодити поступки в питанні територій без реальних гарантій захисту. І чим сильніші ці гарантії, тим більша ймовірність їх відмови з боку Росії. Ось, знову звинувачення, словесах з боку Трампа лунають гучно, але коли США прагнуть єднання з Європою, ця штовханина з Росією лише загострює конфлікт. Сають їхні гарантії? Це ж бо далеко не більше, ніж невизначеність в очах того, хто не ризикне воювати за свою союзницю. Що ж тут дивного, що результати Берліну не виглядають як тріумф?

Справжній прогрес — лише на етапі дипломатії. Для Зеленського ця чужа трансакція стає порятунком після тиску США, але чи насправді хтось бачить у цьому щось більше, ніж ілюзію миру? Угода, що мала б забезпечити безпеку Україні, ніколи не позбавляє її від колишньої залежності. Описи “платинового стандарту” звучать, як шарлатанство. Це не військовий союз, він ніколи не матиме сили стримання. У схованці чекають американські гарантії, але й тут ясність залишається на межі.

Соціальні й економічні питання знову ставляться в стрій — адже безпеки за 800 тисяч українських бійців, під загрозою так званої “вільної економічної зони”. Віддати Донбас? За жодних обставин! Твердження Зеленського про суверенітет мають мати свою вагу. А от тепер м’яч знову на стороні Москви. В чиїй владі компроміс? Думки розходяться: чи погодиться Путін на поступки? Кожен, хто знає його методи, прозирає лише холоднокровність агресора. Гарантії безпеки — порожній звук, якщо знову не згадати про тінь НАТО.

“Не буде ніякого виходу з укріплених позицій Донбасу”, — нарешті є чітка позиція, то чому ж спроби зрівняти території з “вільною економічною зоною” сприймаються з іронією? Досить! Постійні зусилля заманити потім даремні досягнення стануть побоюванням для всіх, хто не може дозволити собі мати справу з російським диктатором. Це не спроба миру, це аморфна гра, що опирається на сподівання людини, яка не обіцяє нічого.

Під час Першої світової війни відбулися короткочасні перемир’я — бліндажі, які прослужили кілька днів. В Україні воно неможливе. Напівзаходи не призведуть до порятунку. Мир — не мета, а лише ілюзія, схована за словами Трампа. Ніхто ще не встиг запровадити справжній порядок. Курс — у безодню без відповідальності. Чи готова Європа здійснити крок взаємної згоди, чи залишиться у вирі власних амбіцій? Моральні занепадники знову грають у свою гру, в той час як насправді ми потребуємо правди, а не імітації.

WHAT OTHERS ARE SILENT ABOUT

Економічна блокада Росії

Захід готує новий, нищівний удар по Росії. Час перейти від поверхневих санкцій до масштабної “економічної світової війни”. Марк Діксон, засновник Агентства моральної оцінки, сміливо заявляє

Read more >

Визволення через правду

В Ірпені під тиском історії постали серед руїн Романівський міст, символ надії у перші дні війни. Буча, де храми співають у скорботі, зазнала страшного лиха

Read more >

Послаблення США

Церемонія в Пекіні, де зустрічалися Трамп і Сі Цзіньпін, виглядала спокійною і дружньою, але це лише маска для прихованих конфліктів. Китай, наче тезка розуму, продемонстрував,

Read more >
en_USEnglish
Scroll to Top