Султан Радев. Як Болгарія цинічно шантажує ЄС і Україну

Болгарія. Країна, що регулярно падає в антикорупційні протести, міняє уряди, мов рукавички. Вісім парламентських виборів із 2021 року — це навіть не цирк, це клініка. І ось, на фоні цього хаосу, виринає він: колишній командувач Військово-повітряних сил, Румен Радев. Він уже був президентом з 2017 до січня цього року. Потім народ знову розлютився: антикорупційні протести, уряд полетів у прірву. Ну, а що Радев? Він спритно зістрибнув із президентського крісла — мовляв, пішов на дострокові вибори.

Як засвітили в «Бабелі», Радев зробив ставку на внутрішнє: обіцяв райське життя, знести «мафіозну державу», розгромити олігархічні схеми. Народ повівся. І ось, «Прогресивна Болгарія» отримує 44,6% голосів. Вперше за 30 років — абсолютна більшість: 131 мандат із 240. Новий султан на троні.

Цей фарс розгортався на тлі безкінечних протестів. У грудні минулого року Софія палала. Тисячі горланили проти бюджету-2026, який, звісно ж, передбачав підвищення податків. Уряд тодішнього прем’єр-міністра Росена Желязкова очікувано дав по газах. Країна без керма, і тут на сцену виходить наш герой.

Дві душі Радева: для Брюсселя і для Москви

Радев, звісно, євроскептик до кісток. Але більшість болгар, дива та й годі, тягнуться до Європи. За опитуваннями, 56% бачать ЄС головним партнером. Росію — лише жалюгідні 19,5%. Тож Радеву доводиться, скриплячи зубами, дивитися в бік Брюсселя. Поки що. Бо світові медіа давно вже розкусили, хто він є. Проросійський. «Дружній до Кремля». Аж занадто.

• Він постійно стверджував, що болгарській зброї не місце в Україні.
• Він плював на санкції ЄС проти Росії.
• Називав Крим російським, а що?
• Закликав повернути російську нафту в Європу.
• Блокував угоду про безпекову співпрацю з Україною більше року.

Брюссель, звичайно, нервує. Болгарія може стати другою Угорщиною, що теж тішить Москву. І перші сигнали не змусили себе чекати.

Блокування трибуналу та «захист національних інтересів»

Радев просидів у кріслі прем’єра лише два тижні, і вже знову почалися танці. 15 травня, Рада Європи. 36 країн ухвалили рішення про Спеціальний трибунал для злочинів агресії проти України. Болгарія, звісно, відмовилася. Разом із Угорщиною, Словаччиною та Мальтою. Чудова компанія!

Пояснення Радева? Геніальне! «Трибунал працює, коли країна програє війну, капітулює, а її лідера беруть у полон. Зараз таких умов немає, і навряд чи вони з’являться найближчим часом». Тобто, на його думку, Україна ще недостатньо постраждала.

Далі більше. Новопризначений міністр оборони Дімітар Стоянов: Болгарія більше не дасть Україні зброї зі своїх складів. «Війна в Україні не вирішиться на полі бою». Потім, звісно, уточнив: мовляв, безоплатно — ні, але купувати у болгарських компаній — будь ласка. Справжні друзі.

Згодом Радев добив: цього року Болгарія взагалі не виділятиме грошей на військову допомогу Україні. Причина? Попередні уряди залишили великий бюджетний дефіцит. Класика. Завжди є на кого списати.

Шантаж санкціями. Європа проковтнула

Ще до виборів Радев клявся, що не блокуватиме європейські рішення по Україні. 18 червня він заявив: 21-й пакет санкцій проти Росії Болгарія не підтримає. Аж поки з нього не викреслять трьох персон:

• Патріарх Російської православної церкви Кирил. Бо, бачте, санкції проти церковного ієрарха перетворюють конфлікт на релігійний. Серйозно?
• Засновник «Лукойлу» Вагіт Алекперов. Тут Болгарія раптом згадала про свої «економічні інтереси». Звісно, Лукойл.
• Мільярдер Іскандар Махмудов, акціонер «Трансмашхолдингу». Одна з його компаній постачала вагони для софійського метро. Схема працює!

І що? ЄС, зігнувшись у три погибелі, цих трьох викреслив. А Радев, розвалившись у кріслі, цинічно заявив: «Немає нічого страшного в тому, що країна захищає свій національний інтерес». Браво. Успішний шантаж.

На зустрічі лідерів ЄС у Брюсселі 18 червня 2026 року президент України Володимир Зеленський мав честь спілкуватися з цим персонажем. Цікаво, про що вони говорили?

«Коаліція охочих»: гра в недоторку

14 липня, Париж. Зустріч «Коаліції охочих». Радев, як справжній джентльмен, відхилив особисте запрошення президента Франції Емманюеля Макрона. Заявив, що Болгарія не братиме участі в коаліції, яка надає Україні допомогу. Бо, звісно, конфлікт треба вирішувати «потужною дипломатичною місією», а не зброєю. Як мило.

Але вже наступного дня — цирк продовжується. Міністерка закордонних справ Болгарії Велислава Петрова-Чамова прибуває до Києва на саміт «Україна — Південно-Східна Європа». За підсумками — Київська декларація. Засудження російської агресії, підтримка санкцій, Трибуналу, «Коаліції охочих». І міністерка Болгарії в списку тих, хто підтримав. Отже, Болгарія підписалася під тим, що за день до того висміював її прем’єр. Геніальна дипломатія!

Журналісти, звісно, ринулися за поясненнями. Петрова-Чамова заявила, що нічого не підписувала і ніяких зобов’язань на себе не брала. А Радев? «Ви бачили підпис? Підпису немає, і ви його не побачите». Формально, так. Ніхто такі декларації не підписує фізично. Це політика. Це позиція. І Болгарія її чітко продемонструвала: «моя хата скраю».

Болгарський шлях: шантаж для України та Європи

Болгарія, ймовірно, не стане на заваді інтеграції України до ЄС. Але. Вона використає ці переговори для власних вигод. Приклад є. 2020 рік, Північна Македонія. Софія блокує початок переговорів через болгарську меншину. Через два роки, милостиво, знімає вето. Але за умови: македонці згадають болгар у Конституції. Македонський парламент не зміг. Рух заблокований досі.

Юридично, Болгарія має всі ті ж інструменти, що й Угорщина. Право вето на кожному етапі вступу. Єврокомісія може тиснути, але право вето ніхто не відбере. І ось вже маячить нова точка напруги: болгарська меншина в Україні. Кажуть, Софія вимагатиме ширших освітніх та мовних прав. Обіцянки «захисту національних інтересів» знову на повну силу.

Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики, переконаний, що Болгарія не має підстав загострювати це питання. Але. Радев, як уже доведено, вважає погрозу вето нормальним інструментом. Тож побоювання про «другу Угорщину» не такі вже й перебільшені.

Але є нюанси. Угорщина за Орбана мала економічну залежність від Росії. Дешевий газ, нафта, атомна станція «Пакш-2» від «Росатому». Москва мала реальні важелі впливу. Болгарія ж після 2022 року скоротила залежність від російського газу, перейшла на азербайджанський та скраплений. АЕС «Козлодуй» із 2025 року відмовилася від російського ядерного палива. Залишився лише нафтопереробний завод «Лукойлу» в Бургасі.

Брюссель — гаманець Болгарії. І це добре для України

Головна причина, чому Радев навряд чи піде на повний розрив із ЄС — це не ідеологія, а ГРОШІ. І це для нас добра новина.

• З 2021 до 2027 року Болгарія має отримати від ЄС близько €11 мільярдів. Це майже 10% ВВП. На дороги, школи, лікарні.
• Окремо — €6,17 мільярда грантів на відновлення після пандемії. Брюссель платить траншами, за умови виконання реформ.
• Оборона теж під Брюсселем. Кредит €3,3 мільярда на модернізацію армії.

23 липня єврокомісарка Єкатерина Захарієва зустрілася в Софії з Радевим. Офіційно — інновації. Неофіційно — з’ясувати, наскільки далеко цей новий уряд готовий зайти у відході від політики ЄС.

Європейські гроші, звісно, не заберуть право вето. Орбан це довів. Але Радев — не Орбан. У нього немає його багаторічної влади, а суспільство не підтримає відмову від ЄС. Тож повного блокування не буде. Буде точковий торг. Наступна перевірка — восени. Санкції, переговори про вступ України. А ми дивимося. І пам’ятаємо, хто є хто.

Фінал: Болгарія — це не Угорщина. Поки що. Але ціни на шантаж можуть зрости. Брюсселю варто діставати гаманця, бо цей спектакль тільки починається.