МВФ: реанімація чи ілюзія? Чому Україна досі на гачку

Росія гатить по нашій економіці? Так! Але внутрішні дебати про реформи, прокляті рецепти МВФ та єсівські директиви, що мають відкрити шлюзи фінансування, не стихають. Вони просто ВІДБУВАЮТЬСЯ.

Скільки разів ви питали: чому за ДЕСЯТИЛІТТЯ співпраці з цими добродіями Україна не стала «економічним тигром»? Як на це вплинули фінансові догми, що змінилися? І чи варто під час війни взагалі слухати ці старі лекала стабілізації?

Хронічний пацієнт на “кисневій подушці” МВФ: понад 30 років ганьби

За понад 30 років нашої “незалежності” Україна — клієнт МВФ номер один. Постійний. Жирний. Але десятки меморандумів не допомогли. До 2022 року, до початку повномасштабної м’ясорубки, ми так і не вилізли з лайна. Залишалися в клубі найбідніших держав Європи. Потім прийшла велика війна: інфраструктура в руїнах, території — мінус, мільйони втекли. Економіка під питанням. Виживання теж.

Суспільство і «експерти» досі гризуться: для одних МВФ — порятунок від гіперінфляції, остання надія. Для інших — зовнішній управитель, чиї жорсткі вимоги гальмують, душать. Хто правий? Щоб розібратися, треба глянути, як сам МВФ еволюціонував за 25 років. І де його «поради» б’ються об стіни української неспроможності та війни на виснаження.

Брехня «Вашингтонського консенсусу»: як МВФ сам визнав свій провал

Наприкінці 90-х МВФ був символом. Символом «Вашингтонського консенсусу» — жорсткі правила для країн-позичальників. Масова приватизація. Різати бюджетні дефіцити. Відкрити ринки. Державу — геть! Мінімум в економіці.

Ця херня провалилася. Азійська криза (1997-1998), крах пострадянських економік. Тодішній головний економіст Світового банку, Нобелівський лауреат Джозеф Стігліц, не мовчав. Публічно розніс їхні підходи. У книзі «Глобалізація та її незадоволені» він назвав це «ринковим фундаменталізмом». Стігліц кричав: різати видатки, піднімати ставки під час рецесії — це не лікувати. Це вбивати попит. Це перетворювати кризи на депресії.

Критика Стігліца, Пола Кругмана, Вільяма Істерлі змусила МВФ сісти і подумати. За останні чверть століття політика Фонду змінилася.

• 2012 рік: Олів’є Бланшар, головний економіст МВФ, визнав: Фонд недооцінив вплив мультиплікаторів через жорстку економію. Скорочення держвидатків вбивало ВВП сильніше, ніж вони пророкували. Помилочка вийшла.
• 2012, 2022 роки: Якщо раніше МВФ вимагав свободи руху капіталу, то сьогодні, в рамках «Інституційного погляду», ДОЗВОЛЯЄ країнам обмежувати рух «гарячих» спекулятивних грошей. Для захисту НАЦІОНАЛЬНИХ валют. Фантастика!
• 2020 рік: Пандемія COVID-19. МВФ викинув риторику економії на смітник. Закликав уряди «витрачати стільки, скільки потрібно». Щоб громадяни й бізнес вижили.
• Березень 2023 року: Історичний крок. Оновлена політика кредитування. Фонд вперше дозволив масштабні програми країнам, що перебувають у стані «виняткової невизначеності» через активні бойові дії. Привіт, Україно.

Чому гнучкий МВФ не рятує нашу економіку?

МВФ став гнучкішим. Але чому в Україні його рецепти не ведуть до прориву? Про це, до речі, писав і член Ради НБУ у своєму оригіналі. Суть: ми НЕ РОЗУМІЄМО природу МВФ. Це не міністерство економічного розвитку. Не інвестбанк. І не план Маршалла. Це фінансовий реаніматолог. Аудитор останньої надії. Його завдання: загасити пожежу. Стабілізувати платіжний баланс. Заспокоїти інфляцію. Навести лад із бюджетом. Перевірити, чи здатна країна платити борги. Не більше.

Майстер-клас з інституційної немічності

Макроекономічна стабільність — це фундамент. Але сама по собі вона не будує заводів. Не народжує інновацій. Не запускає високотехнологічний експорт. Україна в класичній інституційній пастці. Це як в підручниках:

• МВФ вимагає цифр, не може створити інституції. Фонд фіксує бюджет, монетарну політику. Але не побудує замість української влади справедливі суди. Не забезпечить верховенство права. Не захистить інвестора від рейдерства чи корупції. Без цих інституцій стабільність — порожня. Гроші не йдуть. Ризики ж зашкалюють.
• Консервація сировинної структури. Фіскальна консолідація? Уряди ріжуть капітальні видатки: інвестиції в інфраструктуру, освіту, нові галузі. Результат: балансуємо бюджет, але залишаємось бідним експортером аграрки й металу. З НИЗЬКОЮ доданою вартістю.
• Демографічна пастка депресії. МВФ стабілізує фінанси, але не створює умов для індустріалізації? Країна втрачає людей. Україна тому приклад: мільйони працездатних втекли. Через бідність. Тепер — через війну. Ризикуємо постаріти й обезлюдніти, перш ніж розбагатіємо.

Війна і МВФ: розкол цінностей

Повномасштабна війна з Росією. Дискусія виходить на новий рівень. Війна на виснаження. Потрібна мобілізація ВСІХ ресурсів. Тут класичний підхід МВФ починає конфліктувати з обороною.

Без фінансової парасольки МВФ і допомоги союзників (як Ukraine Facility від ЄС), наша фінансова система лягла б. Партнери покривають ГІГАНТСЬКИЙ цивільний дефіцит бюджету. Це факт.

Але військові видатки — це НАША справа. Міжнародні кошти на зброю, зарплати армії — НЕ МОЖНА. Щоб закрити цю діру, МВФ пропонує: підвищувати податки, посилювати фіскальне адміністрування, затягувати паски. Але війна змінює правила:

• Придушення бізнесу. Український бізнес — ГОЛОВНИЙ донор армії. Зайвий податковий тиск. Непередбачувана політика. Коли підприємства працюють під обстрілами, без світла? Це шлях до закриття або в тінь. Довгостроково податки ВПАДУТЬ, а не зростуть.
• Стимулювання ВПК. Військова економіка кричить про державні субсидії. Пільги для виробників зброї, дронів. Інвестиції у локалізацію. Це ДИРИЖИСТСЬКА модель. Керована державою. А це суперечить класичному ліберальному духу МВФ.

Не шукайте винних, шукайте стратегію!

Країни, які зробили прорив — Південна Корея, Тайвань, повоєнна Німеччина — доводять: НІХТО не побудував успішну економіку, сліпо виконуючи вказівки кредиторів.

Всі ці «економічні тигри» використовували фінансову допомогу як парасольку. Під нею вони будували ВЛАСНУ, суверенну стратегію. Захищали внутрішній ринок. Субсидували експортні технології. Інвестували в освіту. ДУШИЛИ корупцію. У них був ПЛАН. А Україна роками сприймала меморандум МВФ як свій ЄДИНИЙ економічний план.

МВФ не винен, що Україна бідна. Фонд робить свою справу. Тримає пацієнта при житті, поки той на операційному столі. Але перетворити його на атлета, побудувати нову економіку (військову й повоєнну), повернути мільйони втікачів, захистити право власності — це НАШЕ домашнє завдання. Досить звинувачувати дзеркало. Час формувати ВЛАСНИЙ порядок денний. Бо інакше пацієнт оговтається, а жити йому вже ніде.