Кров на руках катів

У колонії Каменськ-Шахтинського два життя стали жертвами катувань. Один з загиблих — військовий, інший — цивільний. Максим Ващенко, цивільний бранець, віддав останнє у потворному механізмі тортур. Він перебував у полоні з 2022 року, захоплений окупантами, які не знали, що таке честь і гідність.

Ващенко, учасник АТО, але не військовий у момент широкомасштабного вторгнення. Він не брав зброю до рук, але опинився в руках карателів. За словами військових, Нікіта Пушкарьов, співробітник колонії, став його палачем. Людина, яка відмовлялася від їжі, була залякана і зневірена. Він виглядав так, наче вже прощався з життям. Як можна бити людину, яка вже на грані?

Історії від свідків жахливі. Ващенка били, змушуючи їсти, закидали йому хліб у рот, мовляв, так легше вижити. А коли він відмовлявся, починалося пекло. Пушкарьов виважив йому палицю понад двадцять разів, поки той не впав. Колеги по неволі намагалися реанімувати його, але тюремна медицина не зацікавилася. Як завжди, життя нічого не варте в очах катів.

У цьому жахливому місці триває експертиза, що має дати відповідь на питання: чому? Але хто має часу на питання, коли правда омає на сторону відвертих катів?

Але це ще не кінець! У травні 2023 року в колонії помер військовополонений Сергій Григор’єв. З захистом України з 2019 року він потрапив у неволю в Маріуполі. Росія старанно підготувала паспорт смерті, де зафіксувала «інсульт». Але українська судмедекспертиза розкрила правду. Смерть — насильницька. Закрита травма черевної порожнини, внутрішня кровотеча — результат нелюдського поводження.

В умовах неволі Сергій ставав жертвою червоних коридорів — місць, де катування були звичним явищем. Кожен, хто проходив цими коридорами, отримував удар, неабиякі сліди залишавши на тілі і душі. Його перевели у штрафний блок, і, зрештою, Сергій не витримав.

Сім’я дізналася про його смерть лише пізніше, коли один з військових повернувся додому.

В Офісі Генпрокурора вже підрахували — 384 особи повернулися з колонії. Але за цією цифрою стоять страждання, знущання, кров. Це місце — не просто колонія, це фабрика смерті. Там проходить ланцюгового догляду: палки, удари, електричний струм — десь у глибині системи систематично знищують військових та цивільних.

Правда в шокуючій простоті: тут немає гуманності, тут немає співчуття. Світ усвідомлює — катівські методи не можуть залишатися безкарними. Це заклик до дії, до опозиції системі. Кожен удар, кожна крапля крові — наш свідок, наше зобов’язання протистояти. Вистояти, заявити: ми не забудемо, і справедливість восторжествує!