У Хирові, на межі українсько-польського кордону, жахливий стан доріг демонструє не просто безвідповідальність – це виклик! Ями на асфальтованій дорозі, місце для вдосконалення, закрили разом із буденними проблемами. І що ж для цього знайшли? Биту цеглу! Так, саме так! Міська голова Мирослава Королюк заявляє, це рішення – вимушене і тимчасове. Грошей на добротний ремонт нема, але зате є бездушна система з її відмовами.
Уявіть собі: фото з Хирова розходяться по телеграм-каналах, показуючи цю абсурдну реальність. Замість асфальту – цегла! І, о диво, водії відзначають зручність! Може, це не проблема, а поетичний жест? Але правда без прикрас: це є імпровізація в умовах безвихідності!
Королюк наводить аргументи: планували асфальтувати, але з весни й за грантовими проектами, а не через клопоти та обурення. А поки вона латає ями, місцеві дорожники займаються виключно ґрунтовими шляхами, а не зруйнованими асфальтовими. Боремося чи уникаємо проблем?
І тут ще один момент, цікавий у всій цій вакханалії – пріоритети. Допомога військовим важливіша, і це справедливо! Дві мільйони гривень на сили оборони, програми пораненим – так повинно бути. Але ж за що нам дороги? За що ми беремося, коли під ногами цегляні принаймні посмішки?
Хирів – місто у Самбірському районі, де краса природи нашого краю спотикається об реальність відремонтованих вулиць. За 11 км від кордону, з населенням 4300 душ. А що ж дає нам ця цифра? Питання має стояти не в цифрах, а в глибокій безвідповідальності.
Ми бачимо небажання виправити ситуацію, бо знову повертаємося до цегли. Як може система так нариватися на опір? І це не перший випадок! Поліція вже штрафувала ініціаторів таких «ремонтів» у Чернівцях. Ми повинні реагувати, говорити правду, навіть якщо вона колюча. Час діяти! Ми проти системи, а цегла під ногами – це лише нагадування про те, що ми заслуговуємо на більше!


