Цивільний кодекс: Як Конституцію вивертають навиворіт заради «традицій»

Як засвітили на LIGA.net ще 12 травня, в ефір випливла стаття про черговий “скандальний проєкт” Цивільного кодексу. І знаєте що? Там одразу запекло! Адже підзаголовок прямо кричав: “Один із розробників проєкту нового Цивільного кодексу Михайло Хоменко наголосив, що одностатеві пари в Україні не передбачені Конституцією”. Звісно, слово “дискримінація” сховали в лапки. Мовляв, це просто дискусія. Ага, дискусія, де одні звично відмазуються, а інші чекають на визнання.

Такі формулювання — це не просто “журналістське спрощення”. Це і є голос антигендерних “активістів”, які роками торочать: Конституція, мовляв, суворо забороняє одностатеві шлюби. Та й будь-яке визнання одностатевих пар для них – щось із розряду єресі.

Зась! Як “аксіома” стала відмазкою

Десятиліттями наші “юридичні світила” твердили: стаття 51 Конституції України – це істина в останній інстанції. Мовляв, шлюб там чітко визначений, як союз виключно чоловіка і жінки. Аксіома. Нікому й думати про інше не смій!

Ця “парадигма” народилася з тупої помилки. Змішали конституційні та галузеві норми. Взяли визначення шлюбу з Сімейного кодексу і втулили його до Основного Закону. Примітивно. Але Конституція – це не словник термінів! Вона фіксує лише принципи. А деталі – це вже для інших законів. Юридична думка, знаєте, розвивається. Раніше здавалося очевидним? Сьогодні викликає обґрунтовані сумніви. І це нормально.

Тлумачити має КСУ, але Європа вже тисне

Офіційне тлумачення статті 51 Конституції, особливо у зв’язку зі статтею 24 (яка гарантує рівність і виключає дискримінацію), може дати лише Конституційний Суд України. Але обговорення вже розігрілося. Новий проєкт Цивільного кодексу тут як тут. Плюс, рішення ЄСПЛ та Суду справедливості ЄС (CJEU) теж натякають. Не можна ж вічно жити в середньовіччі.

Що ж каже “священна” стаття 51?

Почнемо з азів. Стаття 51 Конституції України, в першу чергу, закріплює добровільність шлюбу. Забороняє примус. Ось де логіка! Саме це віддзеркалює і Сімейний кодекс. Там стаття ідентичного змісту так і зветься: “Добровільність шлюбу”. А визначення шлюбу – в іншій статті (ст. 21). Не плутайте грішне з праведним!

Давайте порівняємо, щоб остаточно зняти рожеві окуляри:

• Конституція України, Стаття 51: Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.
• Сімейний кодекс України, Стаття 24: 1. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
• Сімейний кодекс України, Стаття 21: 1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Отож, твердження, що стаття 51 Конституції дає юридичне визначення шлюбу? Таке собі. Вже не так однозначно, правда?

Наміри “батьків нації”: про що вони не думали

Щоб зрозуміти будь-яку конституційну норму, варто знати, що там собі уявляв законодавець, коли її писав. А у 1996 році, коли ухвалювали Основний Закон, одностатевих шлюбів не існувало ніде у світі! Нідерланди, перші, лише у 2001-му це зробили. Так, партнерства були. Але в Україні це питання взагалі нікого не хвилювало.

Отже, вітчизняний законодавець у 1996 році не міг мати наміру “заборонити одностатеві шлюби”. Бо цієї проблеми просто не було в його полі зору. Ніхто про це навіть не мріяв (чи не кошмарив, залежить від поглядів).

Не шлюбом єдиним: цивільні партнерства як компроміс для боягузів

Навіть якщо припустити, що стаття 51 Конституції України таки визначає шлюб лише як союз чоловіка і жінки, вона ж не забороняє інші сімейні союзи! Ці інститути, і світський шлюб, і цивільне партнерство, створені для одного: юридичного захисту прав. Вони не мають нав’язувати “ідеологічні догми” чи “соціальні норми”, які штучно обмежують право на повагу до сімейного життя. Без дискримінації.

Навіть суддя Конституційного Суду України Ольга Совгиря (тоді ще народна депутатка) свого часу чітко заявила: “Очевидно, що акцент в статті 51 зроблено на вільному волевиявленні при вступі в шлюб представників кожної статі, а не на тому, що ці статі [обов’язково] мають бути різними при укладенні шлюбу”. Здається, все зрозуміло, так?

Ігри в “компроміс”: хто кого дурить?

Як же забезпечити права одностатевих пар? Ще у грудні 2015 року я пропонував реєстроване партнерство. Мовляв, найкращий компроміс. Але якщо цей інститут лякає політиків так само сильно, як і “одностатеві шлюби”, то який же це компроміс? Чи варто спільноті ЛГБТКІ+ погоджуватися на крихти, якщо опоненти все одно називають будь-який крок до рівноправ’я “дезінформаційними гаслами”? Знущання.

І чому релігійні організації мають вирішувати, як жити ЛГБТКІ+? Тоді, за логікою, ЛГБТКІ+ мають вирішувати, як живеться релігійним організаціям. Справедливо, чи не так? І навіщо цей “пошук компромісу”, якщо політичні “мудреці” досі бачать ЛГБТКІ+ як об’єкт, а не повноцінного учасника дискусії? Лицемірство.

Фінал: Замість того, щоб шукати виправдання в застарілих тлумаченнях, краще б політики займалися своєю прямою роботою — забезпечувати рівні права для всіх. А поки що, Конституція висить, як дуля в кишені, для тих, хто боїться дивитися правді в очі.