Заміна системи

Андрій Єрмак звільняє категоричне крісло, а Костянтин Буданов спочатку не виглядає таким, що заслуговує на його місце. Чому? Самостійність, політичний імідж, якого немає у багатьох. Але Володимир Зеленський, трапившись на думки, врешті-решт обирає Буданова. Відразу ж – бум кадрових перестановок, які вражають навіть найнетерплячіших спостерігачів. І тут виникає життя дій: хто реально контролює справи в Зеленського?

Кирило Олексійович, тепер у костюмі, крізь незабутні пейзажі попередників, намагається прибрати залишки контролю Єрмака. І якщо раніше вони не спілкувалися, то тепер Буданов, з висоти свого обрання, показує: він у команді “революціонерів”, що готові змінити формат.

Міра всього – не один фактор, а безліч мотивів. Куди заведе на цей раз сюрприз посада? Послухаємо тих, хто знає: “Кирило – чоловік з досвідом, знає, як вести переговори.” І так, він уже має репутацію у США, веде складні розмови, в тому числі з ворогами. Це відображає фонові стратегії, що занурюють нас у політичний позасистемний коловорот, де правди не знайдеш, а імітація тримає в страху.

Чи є Буданов наступником чи конкурентом? Якщо Зеленський вирішить не балотуватися, Буданов буде обраний. І тут з’являється краще, ніж просто пропозиція: це призначення з політичним підтекстом. Влада, побоюючись громадської думки, готує сценарій, в якому людина в костюмі підпорядковує свідомість. Кажуть, народ скаже: “Ми програли війну.” І відповідальність паде на президента.

Для електорату, що несеться “на прапор”, Буданов пропонує альтернативу яка в окремих частинах може спричинити зміни. Конкуренція з Валерієм Залужним зростає – де ризик, там нові помилки. Чи буде рятівник на арені політичної боротьби? Досвід Буданова працює у військовій сфері, але суспільна динаміка вимагатиме від нього входити в інші теми, які лишилися поза його заданням.

Згадаємо, як глава ОП стає мішенню вогню критики, завжди беручи на себе тіні невдач. Незважаючи на способи ведення, Буданов входить в нову роль у середовищі, де можуть стати очевидними вразливості. Війна з брудом сама стукає в двері.

Тим часом зміни в суспільстві продовжуються. Але найбільший парадокс: нового начальника ГУР призначили не з команди Буданова. Іващенко, технократ, веде до закритості. Міноборони – ось новий фокус Федорова. Він вийшов на новий рівень, а в Шмигаль вже нахлинули нові виклики, адже він непомітно опускається у глибини.

На тлі всіх цих маневрів є один незмінний принцип: Зеленський володіє кулею одноосібної влади, граючи в перезавантаження, але без гарантій усім. Вибори – ще одне великий питання, а наразі перед нами новий рік політичних інтриг. І поки майбутнє залишається непередбачуваним, одно відомо: жоден з нових лідерів не виступає за довіру, а скоріше за контроль.

Трансформація системи, її заміна – ось що відбувається на наших очах. Наступний хід – хто готовий його зробити? політика не вибачає, політика чекає.