Перемир’я? Так, але лише на наших умовах. Майкл Кофман, американський військовий аналітик, чітко заявляє: ситуація на фронті не така критична, щоб ми йшли на зрішення. На противагу рф, яка безперервно марить про зняття санкцій, ми не ведемося на їхню гру. Європа вже зрозуміла, як підкріпити наші потреби на наступні два роки. Росія, з її амбіціями, більше прагне отримати наші території без бою. І хоча поточні труднощі справді відчутні, уже восени 2024 року ситуація виглядатиме куди оптимістичніше.
Путін ставить на дві неправдоподібні карти: що наш захист ослабне під натиском, і що США вийдуть з гри. Але жодна з його ставок не зіграла. Київ, стійко стоячи, по суті, скоригував свої цілі, наблизивши їх до реалій фронту. Водночас rф пропонує умови, які не узгоджуються ані з їхніми можливостями, ані з ефективністю їхніх збройних сил. Їхні “пропозиції миру” базуються на бажаннях, а не на фактичних здобутках.
Чи дійсно росії вистачить сил продовжувати війну ще рік? Сумніви тут відчутні. Вони намагаються отримати те, чого не добилися в боях, через переговори, але ця схема не спрацює.
А що щодо США? Ймовірність їх виходу з мирного процесу? Мінімальна. Вашингтон зосереджений на підтримці України, і це може бути як доброю, так і поганою новиною для нас. Як зауважив Оскар Вайльд: отримати те, що хочеш, може бути так само трагедійно, як і не отримати. Прямо кажучи, тут незрозуміло, що гірше для нашої країни.
Президент Зеленський не приховує мету: 20-пунктний план на референдумі – це виклик, але не всі його підтримують. І ми бачимо, як рф ставиться до цього: негативно, оскільки не хоче згортати тиск на нас. Кремль вимагає виведення наших сил з Донеччини та Луганщини, не уточнюючи, чи сподівається на наш відступ із Херсонської та Запорізької областей.
Ми стоїмо на твердій позиції. Тиск на Україну не спрацює. Пора взяти від життя більше, ніж лише залишки. Це наша боротьба, і ми вирішуємо, коли вона закінчиться.


