Поки одні рапортують про «режими тиші», інші рахують трупи. В ніч на неділю, 5 вересня, Кам’янське на Дніпропетровщині прийняло черговий «подарунок» від окупантів. Промислове підприємство – тепер руїни. Загиблих – четверо, поранених – п’ятеро. Класика.
Як засвітили у «Українській правді», про це зіпзнався не хто інший, як начальник Дніпропетровської обласної військової адміністрації Олександр Ганжа.
Влада спочатку мовчала, потім «уточнила»
Пан Ганжа, очевидно, не поспішав. Його перше повідомлення, десь о 1:50 ночі, було зразком інформаційної порожнечі: деталей нуль, про постраждалих – «уточнюємо». Звісно, а як інакше?
Вже зранку начальник Дніпропетровської обласної військової адміністрації Олександр Ганжа розщедрився на цифри. Підтвердив: чотири життя обірвано. П’ятеро покалічених. Того ж 5 вересня Кам’янське оголосили Днем жалоби. Зручно, можна й не уточнювати.
«Чотири людини загинули, ще п’ятеро дістали поранень через атаку росіян на Камʼянське. Троє постраждалих у лікарні. Серед них – 30-річна жінка, яка перебуває у реанімації», – процитували пана Ганжу.
«Режим тиші»: випадковість чи закономірність?
І тут починається найцікавіше. За даними тих самих джерел «Української правди», якраз із 00:00 5 вересня до 23:59 8 вересня Силам оборони наказали дотримуватися… режиму тиші на лінії бойового зіткнення. Співпадіння?
Водночас, поки десь тихо, після опівночі в неділю Київ та низка областей ревіли від повітряної тривоги. Загроза дронів. Далі – більше: схід та південь країни отримали ракетні попередження. Росія, схоже, про жодну «тишу» не чула. Чи просто не звернула уваги?
Що далі?
- 4 трупи, 5 поранених.
- «Режим тиші» для наших, не для ворога.
- Чи хтось взагалі відповість за це кровопролиття під час «перерви»?
І поки хтось святкує «тишу», в Кам’янському – похорони. Звикаємо.
Polish 
Ukrainian 
English