На фронті катастрофічно бракує людей. Ситуація критична – втеча, дезертирство, людський ресурс знеможений під вагою бойових завдань. Часу на навчання використанню обладнання – обмаль. Чому ж так багато зневіри? Причини тривожні, і їх немало. Є історичні генези, які ми несемо, як важкий тягар – невигойні рани російської культурної окупації, зокрема. Але в умовах повномасштабної війни виникають нові виклики. Невизначеність майбутнього, терміни служби, розчарування у владі – чому я маю захищати тих, хто краде? Обіцянки про швидкий мир, які сиплються від вершин держави – це ще один з факторів, що підриває мобілізацію.
Територіальні центри комплектування не вирішать ці проблеми. Мобілізація – це не просто формальність, це вияв зрілості нації, її готовності захистити себе. Так, злочинця з ТЦК потрібно покарати. Але втрати військовослужбовців, смерть працівника ТЦК та руйнування міст – це свідчить про тих, хто, за словами агресора, створює “першопричини конфліктів”. Без якісного управління, без системної інформаційної політики та безпеки ми залишаємося у полоні безвідповідальності.
Рокірування “єрмаків” на Банковій та піар на марафонах і в телеграмі не здатні змінити ситуацію. Ми проти системи, ми проти імітації, ми за дію. Справжня правда і справжні вчинки без закликів до компромісів. Час діяти!
Polish 
Ukrainian 
English