ЄС або смерть непокірності

Президент Фінляндії Александр Стубб розірвав пафос і нав’язану рамках безвихідь: час думати масштабно і бити безжально. Європейський Союз не може більше ховатися у своїх стінах, грати у дріб’язкові сварки й жити ілюзіями дрібних переговорів. Його місце – там, де панує сила, і лише такі, хто здатен розширити ЄС до 40 держав, можуть претендувати на реальну владу в світі. Відкидаємо старі заборони – Великобританія має повернутись, Канада має стати частиною цього фронту, а Туреччина – перестати бути темною плямою на карті європейської безпеки. Не час вже обмазуватися імітаціями єдності – питання стоїть руба. Хто після війни в Україні, хто після зміни американської адміністрації знову впаде в глибоку апатію і сумніви? Тоді всі ці балачки про неактуальність розширення знову захоплять політичний простір, відводячи Європу в тінь слабкості. Земля палає на Заході: Балкани – це не зона комфорту, це ділянка вогню, де визначається майбутнє. Сербія, Косово, Албанія, Чорногорія, Північна Македонія, Боснія і Герцеговина – все це текуча стратегічна зона, яку або зміцниш частиною великого союзу, або втратиш назавжди. На півночі чекають Ісландія з референдумом і Норвегія. Стережись, Європо, всіх нас не зупинити, але хто буде цю силу вести – питання без відповіді. Стубб малює ясну картину: європейська геополітика – це не калькуляції, це масштаб і холодна жорстокість. Це або 40 членів, або смерть нашої амбіції. Тим часом Київ не стоїть на місці – міністр Сигіба чітко каже: перший кластер переговорів про вступ у ЄС відкрито. Тут не місце сентиментам – треба діяти і будувати місток із Кіпром, розломати старі зачіпки, зламати непорозуміння з Угорщиною і рухатися далі. Усвідомте: Україна рухається вперед, хоч хтось у Польщі й намагається зупинити цей рух виставами з ультраправими і придушеннями. Варшава закликає блокувати вступ України, мовляв, поки Київ не виконає якусь абстрактну умову з “вимогами” – це тупикова гра, війна без майбутнього. Заступник голови польського Сейму Босак навіть радить викинути Starlink і припинити всі спільні європейські кредити – тобто не підтримувати безпекову і економічну єдність. Тут і зараз Україна показує приклад, що свобода вимагає боротьби і правда вибиває прорив. Розширення ЄС – це не дрібна дипломатія, а відповідь системі, яка хоче робити “по-старому”. Це маніфест дії, це клич сили, це знак тим, хто бажає здати Європу назад у зону безвідповідальності і слабкості. Час обирати: чи ми – геополітична потуга, чи збирачі пустих обіцянок.