Путін вибирає війну

Володимир Путін знову обирає зброю замість переговорів. Він відкрито демонструє готовність продовжувати військові дії проти України, зневажаючи всі дипломатичні шляхи. Уся стратегія Кремля вже минулого року вказувала на намір не лише зберегти інтенсивність та агресію, а й використовувати зовнішні маневри для підкріплення міжнародних союзів. І ось ми бачимо формування нової “доктрини Путіна”. Війна стає основним інструментом для повернення контролю над Донбасом і південно-східною Україною, яку Кремль так зухвало називає “Новоросією”. Сполучені Штати під час правління Трампа стали іграшкою в руках Москви: переговори служили лише для маскування війни.

Сила — ось основа впливу Кремля. Дипломатія перетворюється на легітимацію насильства, тоді як міць залишається кульмінаційною метою. Путін вважає, що ресурсів для розширення своїх територіальних амбіцій вистачить ще на кілька місяців. Ця стратегія проявляється в імітації “дипломатичних кроків”: зустрічі з Трампом і телефонні переговори стають ефемерними, слугуючи лише підпорою для бойових дій. Російська пропаганда проникає в свідомість, подаючи війну як “захист російського народу” та “звільнення територій”, повертаючи нас до концепцій силових і територіальних амбіцій XIX–XX століть.

Асортимент геополітичних викликів лише ускладнює гру. Операція США у Венесуелі показала, наскільки швидко й рішуче можуть діяти інші країни. Путін втратив ініціативу, адже війна триває майже чотири роки, тоді як швидка спецоперація Трампа тривала всього кілька годин. Досить ілюзій: відносини Москви і Вашингтона вже не будують на дружбі, а на суперництві в стратегічних питаннях.

Путінська Росія несе в собі не лише енергетичні ресурси, а й хаос. Внутрішня структура режиму, що не підлягає демократизації чи раціональній організації, заважає країні залишати сліди стабільності в світі. Чинний баланс означає, що навіть якщо в Україні буде досягнуто миру, путінська Росія не зникне. Після мирної угоди — якщо така, звісно, відбудеться — нові виклики тільки почнуться. Конфлікт продовжиться в гібридній та холодній формах, а запит на незалежність вимагає ризиків.

Путін не прагне миру, а лише розширення своїх меж. І в 2026 році ми бачимо Росію, яка знову відкидає пропозиції щодо припинення війни в Україні. Реакція Москви на ідеї європейських військових гарантій свідчить про відверте неприйняття західних ініціатив. Це чергова відмова, яка підтверджує, що Кремль знову зневажає 20-пунктний мирний план, народжений із зусиль України, Європи та США.

Першоджерело: https://www.unian.ua/