Парадокс минулого

У Москві він народився, у Бахмуті жив, а потім вирушив у Рязань. Але повернувся. Переїхав у Київ, і десь там, у тіні, служив чи то у радянській, чи то у російській, чи то у українській армії. Антисеміт? Так, плітки свідчать, що він прославляв Гітлера та нелестно висловлювався про Україну. Він шукав слави в найжахливіший спосіб, вирішивши завершити своє існування не своїми руками. Спалив свою квартиру, щоб немає вороття. Вийшов на вулицю з наміром вбивати випадкових людей, чекаючи, поки його самі не зупинять. Ми асоціюємо це з терором, але справжня загроза — у кожному і всіх цих загублених, шизофренічних індивідумах. Лише подумайте, скільки таких існує? Вони живляться від політики, що просуває ОПЗЖ, а також з ненависницьких російськомовних Telegram-каналів. Вони є і в Збройних Силах України. Глибинний українсько-російсько-радянський народ. Суспільство потребує дії, потребує правди, без ілюзій і компромісів. Виривати всі зв’язки з радянським минулим, підтримуючи демократичні цінності й розвиваючи українську культуру. Цей процес — боротьба, а не така собі імітація дій. Час діяти, час позбутися безвідповідальності. Досить говорити! Досить терпіти! Буде в нас справжнє майбутнє без плям минулого.

Oryginalne źródło: https://espreso.tv/