Вибори або ілюзії: референдум як справжня загроза

Президент Володимир Зеленський допускає референдум щодо територій у контексті мирної угоди завершення війни. Але, чекайте! Про це зовсім не йдеться, принаймні, поки що. Він готовий до виборів, але на ділі шлях до них обставлений серйозними перешкодами – від заборони голосування під час воєнного стану до повної руїни інфраструктури. Тому питання залишається: скільки потрібно Україні для підготовки повоєнних виборів, щоб це не перетворилося на фарс?

Ситуація унікальна. Жодна країна не проходила через такі випробування, які чекають нас. Ми вивчали досвід інших, але нічого насправді не підходить – занадто велика країна, занадто складна виборча інфраструктура. Законодавство мирного часу стикається з вимогами загальноєвропейських стандартів. Верховна Рада не змінює регламенти. Конституція чітко забороняє вибори під час війни, а ми знаємо, що відбудуться лише після скасування воєнного стану.

Комісія вимагає дотриманню законодавства, проте реалії життя не обіцяють легких шляхів. Говорять, мовляв, півроку – оптимально, та на практиці, це всього 60-90 днів. І що далі? Як бути, якщо не готова політична інфраструктура суспільства? Адже з кожним днем стає лише гірше: активісти на фронті, партії розпадаються, формування комісій ставить під загрозу самі основи майбутніх виборів.

Центральна виборча комісія давно вже не зупиняється у своїй підготовці. Після короткої паузи на початку військової агресії робота немов набрала обертів. Три робочі групи невпинно трудяться. Але чим це закінчиться? Виборчі дільниці по Україні в загальному задовільні, проте в прифронтових зонах спостерігаємо значні проблеми, які не вирішити беззастережно. На 20-25% дільниць стіни – пошкоджені. Чи розтулять вуста безпосередньо на голосуванні, коли мертві міста стежитимуть за виборами?

Модель виборів після війни – абсолютно нова. Ніяких прецедентів. Державний механізм здатний на відновлення, але чи готова політична інфраструктура? ЦВК бажає представників з партій, але ж актив зник, залишилася лише тінь. Чи будуть вони підтримувати всі ці процеси? А чи зможемо організувати вибори президента під час дії воєнного стану? Без зміни законодавства мова не йде. Викривлені терміни можуть знищити всю правову основу.

І ще – референдум. Вибори чи референдум? Немає різниці. Однак, новий закон про референдум ще жодного разу не використовувався. Створити інфраструктуру для його проведення – це справжній челендж, фінансування на це не виділялося. Питання – хто його ініціюватиме? Верховна Рада? Міжнародні угоди? Чи покладемись ми знову на маніпуляції?

Розрахункові суми на всі виборні кампанії шокуючі. Близько 16,5 мільярдів гривень лише на вибори. Чи зможе країна це витримати? Чи зараз нам варто оцінювати кількість закордонних виборчих дільниць, чи лише чекати нечіткі символи з вуст тих, хто на жаль може не встигнути?

Парламент ухвалює законодавство, але за ним потреба допомоги з нашого боку. ЦВК готова тримати виборчу інфраструктуру в стабільності, поки ті залишаються в тіні й нам варто думати не про вибори, а про реальність, в якій ми живемо – у світі, де політична відповідальність загубилася у безодні, де справжня правда перетворюється на ілюзію.