Україна стоїть на роздоріжжі між могутніми ділками світового фінансового ринку і своїми власними людьми. Кабмін кричить, що МВФ і Євросоюз нав’язують нам жорсткі умови: гроші не безкоштовні, а за них потрібно платити ціною поступок. Найгучніша з них – податок на міжнародні посилки і нові фінансові шлагбауми для фізичних осіб-підприємців. І це не просто нудна бухгалтерія – це грабіж народу. За вікном війна, а влада мов ледар, що кидає здобич під ноги кредиторам, рахує копійки, які має зібрати з найбідніших.
Міжнародні посилки, які нині вільні від податків до 150 євро, це для нас не просто пакунки. Це – останній клаптик доступних товарів для тих, у кого відібрали все. AliExpress, Temu, Amazon стали магістралями виживання. Але уряд і нардепи, замість підтримати своїх, хочуть обдерти кожну покупку на 20% ПДВ. Вони мріють підвищити ціну на те, що й так вибирають із зубожілої кишені. Верховна Рада наважилася відмовити цій податковій мафії, щонайменше тимчасово.
Тим часом агонія суспільства копає глибше: пільгу відмінити пропонують не з повітря. Політики та МВФ кричать про рівність у бізнесі, мовляв, наші виробники платять податки, а китайські товари заходять безкоштовно, і це несправедливо. Та правда інша – у цю «рівність» ніхто не додивляється: мільйони дрібних замовлень – це не майно олігархів, а верх захищеності кожної родини, волонтерів, фронтовиків. Ця «справедливість» – порожній шаблон на тлі війни, що забирає все, крім волі вижити.
Влада заграє з міжнародними кредиторами, і кожен крок у цьому танці – удар по простим людям. Профспілки, проста біль більшості – їх не почують. Вони бояться, що податок затисне останню повітряну подушку – посилки з амуніцією, необхідними для фронту речами і навіть запасами електроенергії у втомлених від знеструмлень домівках. Але влада сміється в обличчя цій біді, перекладаючи вирішення проблем у кабінети бюрократів. І все заради мільярдів, без яких нібито не вижити. Хоча справжнє виживання країни лежить не в податках на посилки — воно у боротьбі з корупцією, контрабандою, бездарними витратами наших грошей. В цій схемі кожна нова копійка з людини – лише патч на дірявий бюджет, який ніхто давно не хоче латати по-справжньому.
Бізнес, що гучно підтримує реформу, розмірковує просто: продавці з іноземних маркетплейсів виграють через пільги, українські підприємці – податковий прес. Вимоги МВФ і ЄС вказують на кінець пільгам – європейські правила на нашому порозі. Так, у ЄС уже ввели ПДВ, і бюджети наповнилися мільярдами. Але їхній рівень життя – зовсім інший. Україна ж не бачить цих грошей, лише чує про них, коли обирають між підтримкою людей і кредитами. Економісти рахують прибуток – десятки мільярдів гривень. Але народ платити не хоче і не потягне. Бо це не лише цифри – це долі сімей, інструменти волонтерів, подих війни.
І в той самий час лунають голоси протесту – соціологи фіксують, що 80% українців проти будь-якого податку на посилки. Соцпитання не лукавлять: це удар по тих, хто змушений шукати можливості вижити і допомагати фронту скромними закупівлями у інтернеті. Профспілки б’ють на сполох – введення ПДВ на посилки підтримає тільки хижацький бізнес великих мереж, який хоче загарбати чужий ринок, а не захистити простих людей. Експерти називають цю ініціативу рейдерством з боку імпортерів, що прикривають жадобу фразами про підтримку вітчизняного виробника.
Порівняння цін – кричуща ілюстрація жахливої жадібності: однакові товари у вітчизняному інтернеті можуть коштувати вчетверо дорожче, ніж на AliExpress, навіть з 20%-им податком. І навіть це не зупинить людей від замовлень за кордон, адже доставка в Україні – окрема історія тортуру для клієнта. Але українські роздрібні мережі не соромляться жадібності й експлуатації, перетворюючи ціну на своєрідний інструмент грабунку.
Це не просто податок – це демонстрація безвідповідальності влади, її абсолютної неспроможності чесно взаємодіяти з народом і міжнародними партнерами. Вони не можуть ефективно боротися з контрабандою чи корупцією, але хочуть простягнути руку за останню монету бідняка. Це не реформа, а димова завіса. Політика знову виграла над економікою – бо депутатам вигідніше грати в заручників під гаслом «європейські вимоги», ніж брати на себе реальну відповідальність.
Верховна Рада відклала закон про оподаткування посилок, але ціна відкладеного рішення – мільярдні транші, які чекають нас напоготові. Зрив закону під час війни – це не політична гра, це удар по державі. Місія МВФ приїжджає, а парламент лише плює в обличчя кредиторам. Кредити зупиняться – і хто тоді відповість за занепад країни? Денежні питання – це лямки, які хочуть накинути на народ, але якщо ми не скажемо ні системі, яка грабує нас, це стає владою над нами. І найгірше – влада навіть не прагне рахуватися з людською ціною.
Маємо зрозуміти одне: це не про податок на посилки. Це – війна системи з народом, де позиція влади – тиша і імітація дій, а у відповідь – відчай та гнів. Ми не скажемо, що це нормально, не приймемо цю дурість і безвідповідальність. Ми – проти та на стороні правди. Час змінити гру, бо неможливо виживати, коли твою кишеню тримають у заручниках кредитори і свої ж чиновники.
Polish 
Ukrainian 
English