Сенс Банк: Як «таємна кімната» олігархів обікрала Україну на мільйони

Навесні 2025 року Національний банк України, наш головний фінансовий наглядач, нагрянув до «Сенс Банку». Позапланова перевірка. Мета: розібратися, як там із корпоративним управлінням. Це вже дванадцята така «інспекція» від початку великої війни. «Сенс» чомусь завжди був у НБУ під особливим прицілом. Дивно, чи не так?

Банк тоді висів на волосині. Відділення працювали, платежі йшли. Після того, як держава добряче потрусила ринок онлайн-казино, частка «Сенсу» там просіла. Але він, бачте, потихеньку відновлювався. От тільки вже понад пів року наглядова рада банку була без кворуму. Недієздатна. А це означало, що купа важливих процесів просто загнила.

Як так вийшло, що системно важливий державний банк залишився без «наглядача» – це окрема історія. Ми ж повернемося до того, що накопали інспектори НБУ. І тут починається найцікавіше.

Таємна кімната: 15 тисяч доказів банківського цирку

Один менеджер банку, допитуваний інспектором, посилався на старе рішення правління. І мав копію. На ній – позначка «К». «Конфіденційно». Інспектори такого дива раніше не бачили. І, звісно, жодного офіційного реєстру цей документ не мав. Це був лише перший із п’ятнадцяти тисяч секретних протоколів, які 2025 року виявив НБУ. П’ятнадцять тисяч!

Як засвітили у «Бабелі», з 2012 до 2022 року в банку діяла ціла тіньова імперія: таємне правління (лише частково збігалося з офіційним), таємні комітети, таємні засідання, таємні рішення. Все це оформлювали таємними протоколами. Колишні власники, звісно, спробували замести сліди – знищили цифрову базу. Але її, на їхній жаль, відновили.

Верхівка банку – суцільно російські громадяни – втекла з України ще до націоналізації, дехто – до початку повномасштабної війни. Але таємна структура пронизала банк наскрізь. Сотні людей були в ній задіяні роками.

Схема «збагатій за рахунок інших»: як працював «Сенс»

Мета цієї тіньової зграї проста, як двері. Кінцеві бенефіціари – Михайло Фрідман, Петро Авен, Герман Хан та інші – використовували її, щоб плювати на українське банківське законодавство. Банк працював не на клієнтів чи вкладників. Він збагачував власників. За рахунок усіх інших. Як? Елементарно, Ватсон: мережа компаній-оболонок у різних юрисдикціях. Вони маскували сумнівні операції та «погані» позиції в балансі.

НБУ каже: після деяких операцій банк ставав технічним банкрутом. Але регулятору він показував «зразкову» звітність. Фактично – суцільну липу.

• Банк мав створювати резерви під ризикові кредити. Не робив цього. Натомість – приховував неплатежі через короткострокові реструктуризації. Якби робив, капітал банку в деякі періоди був би від’ємним.
• Проблемний борг? Банк видавав кредит пов’язаній компанії. Та викуповувала борг. «Сміття» з балансу банку переїжджало на баланс іншої компанії, де його легше було сховати. Так працювала, наприклад, «Кредитні ініціативи». Накопичувала борги, жила за рахунок банку.

Деякі погоджені таємною структурою операції – чистий «відкат». Схема: банк дає кредит олігарху. Олігарх не може/не хоче повертати. Банк погоджується викупити борг за 50 центів за долар. 20 центів – банку, 30 центів – кіпрській компанії, підконтрольній «Альфа-Груп».

Схема LPN: «депозит», який ніколи не повернеться

Але наймасштабніша афера бенефіціарів була витонченішою. Обмеженому колу багатих клієнтів пропонували «зберегти та примножити» гроші через інструмент LPN, «схожий на депозит в Альфа-Банку». Так зібрали понад 400 мільйонів доларів у великих українських бізнесменів. Сума в рази перевищувала реальний капітал банку. У лютому 2022 року «особливості» інструменту вилізли назовні. Забрати «депозити» назад? Забудьте. Ні відсотки, ні основну суму.

Насправді, бізнесмен купував цінний папір у нідерландської E.M.I.S. Finance. Гроші йшли як кредит кіпрській ABH Ukraine, акціонеру банку. Кіпрська компанія розпоряджалася ними як заманеться.

Формально цінний папір E.M.I.S. мав забезпечення. Але це не акції банку чи його активи. Це – боргове зобов’язання ABH Ukraine. Стягнути? Лише через компанію-трасті. Тобто, бізнесмен просто віддавав гроші бенефіціарам без серйозної застави. Таку угоду, звісно, погоджувала таємна структура банку. НБУ підтверджує.

Як завжди, все прояснилося в судах. Український бізнесмен Юрій Путко в позові до Комерційного суду Англії та Уельсу розповів: у 2019 році керівник корпоративного бізнесу українського «Альфа-Банку» в західному регіоні Роман Гнідець багато разів радив йому вкластися в LPN. А сам Михайло Фрідман на джазовому фестивалі у Львові казав, що це «як депозит в Альфа-Банку».

Чому бізнесмени клювали? Журнал Forbes писав навесні 2023 року: обіцяли високу дохідність – близько 8,5%. Звичайний валютний депозит тоді давав 1,5-2%. Звідки брали гроші на такі відсотки? Можливо, з доходів українських компаній «Альфа-Груп». Або, що більш імовірно, LPN перетворилася на класичну «схему Понці»: відсотки за «ранніми» серіями платили з грошей, отриманих від продажу «пізніх».

Банк ніколи не платив дивідендів. У 2014–2016 роках були збитки. А в прибуткові 2017–2021 роки дивіденди забороняли постанови НБУ та закони. Нідерландська E.M.I.S. перестала платити «купони» в лютому 2022 року – після санкцій ЄС проти Фрідмана та Авена. Зараз ABH Ukraine винна 388 мільйонів доларів. E.M.I.S. реструктуризувала вісім із десяти серій, обіцяє виплати у 2029–2031 роках. І паралельно подала позов проти України на 527 мільйонів доларів до міжнародного арбітражу. Мовляв, не змогла розрахуватися, бо Україна обмежила роботу «Сенс Банку», націоналізувала його та наклала санкції на власників. Цинізм? Безмежний.

Судова тяганина та «чистки» після націоналізації

Про LPN згадали, коли компанія бізнесмена Андрія Веревського подала до українського суду на «Сенс Банк». Процес стартував у січні 2026 року. Тоді банк ще не загруз у корупційному скандалі. До «плівок Міндіча» залишалося пів року. Але вже працювала інша наглядова рада, а Кабмін готував приватизацію.

Компанія Веревського купила LPN у 2021 році. Вимагала гроші за договором зворотного викупу, термін якого минув ще у 2022 році. Судовий процес мав «цікавинки».

• Компанія зверталася до суду кілька разів. Подавала позов, його автоматично розподіляли, компанія не платила судовий збір, позов залишали без розгляду. І так по колу, доки справа не потрапила до судді Світлани Погрібної. Вона відкрила провадження наприкінці квітня 2026 року.
• Позов подали до українського суду, відповідач – «Сенс Банк». Хоча формально банк нічого не продавав (це робила офшорна компанія), позивач стверджував, що банк допомагав оформити угоду. Після того, як Ірина Мудра, заступниця голови Офісу Президента України, почала курувати банк, Світлана Погрібна взяла самовідвід. Справа перейшла до іншого судді. Він вирішив: розглядати має суд Англії або Лондонський міжнародний арбітражний суд. Як у договорі й писали.

НБУ каже: після націоналізації тіньова структура на банк не впливала. Але! 49 співробітників, які брали участь у її роботі – або члени таємних комітетів, або їм доповідали – зберегли посади. Дехто навіть отримав підвищення. Їхні доповіді збереглися в тих самих конфіденційних протоколах.

НБУ не міг їх звільнити – це справа наглядової ради та правління банку. Але наприкінці липня 2026 року контракти двох членів наглядової ради закінчилися. Рада знову втратила кворум. І можливість ухвалювати рішення. А вже у серпні – бабах! – корупційний скандал. Голова правління Микола Гладишенко спілкувався з Іриною Мудрою. Результат: Гладишенка звільнили з наглядової ради «за втрату незалежності». Голову правління Олексія Ступака теж вигнали. Цей Ступак працював у банку з 2019 року. Його ім’я теж світилося серед причетних до таємної структури. А головою правління його призначила перша наглядова рада банку в грудні 2023 року. Як це сталося – окрема історія. Але ж як зручно, правда?

Ось така вона, «таємна» історія «Сенс Банку». Схеми, мільйони, зрадники. А ми, платники податків, за це все розплачуємося.