Вісім мільйонів українців – не емігранти, а наше найзапекліше питання безпеки. Україна стоїть перед обличчям виклику і не збирається стояти осторонь. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга голосно заявив у Верховній Раді: повернення цих людей додому – не просто бажання, а пріоритет номер один. Діяти будемо жорстко, без компромісів – з безпекою на першому місці. Ремствування наївних про власний комфорт не приймаємо, тут лише конкретні кроки і створення стратегічних умов на Батьківщині, щоб українці повернулися проти будь-яких інтересів світу, який не хоче нас бачити цілими.
Ця війна за головний людський ресурс – реальний фронт. Держава не на словах, а на ділі бореться з вивозом своїх найкращих, із спробами інших країн втримати цих працьовитих, кваліфікованих і адаптивних українців у себе. Бо знають їхню цінність, їхню силу. Ось вам прецедент – Швейцарія. Там уже почали фінансову атаку на повернення – платять дороги, оренду, щоб наші люди повернулися додому, у справжню Україну, а не вічних заручників системи та ефемерної європейської недоброти.
А поки наші люди повертаються, дехто з Заходу намагається домовитись про депортацію чоловіків, немов це рішення України. Міністерство внутрішніх справ пояснює, що це не наш коник, це гри «великих» політиків і владних структур там, де ховають свої провали за чужими спинами. Ірландія теж не спить: готує фінансову стратегію підтримки українців, щоб ті не загубились і вибрали наш берег.
Україна не втрачає голову. Вона тримає удар і міркує про повернення не як про суспільний каприз, а як про питання фізичного існування нації. Загострення суспільних настроїв, заборона виїздів своїм пенсіонерам, зміни в ставленні європейських країн – це все лише факти живої боротьби. Ми не просимо поваги – її потрібно виборювати. Ми не чекаємо манни – ми створюємо власні правила. Повернення українця додому – це наш нестримний маніфест сили проти байдужості світу.
Polish 
Ukrainian 
English