Ми не підемо на поступки

Цей рік став черговим випробуванням для українців. Словосполучення “складний рік” не просто фраза – це реалії. 2025-й був сповнений не лише звичних страждань від російської агресії, але й емоційних гірок, влаштованих американським президентом Дональдом Трампом зі своїми безглуздими спробами “завершити війну”. Корупційні скандали переповнили чашу терпіння, ставши найгучнішими за часи повномасштабної війни.

Соціолог Олексій Антипович зазначає, що ми вступаємо в 2026-й рік з депресією і водночас надією. Надія на оновлення, на переговори, більшість вважає, що мирна угода ще можлива. Але цю угоду потрібно легітимізувати, наприклад, через референдум. Оптимально? Можливо. Але варто зазначити, що велика частина суспільства залишиться незадоволеною результатами компромісу.

“Треба приготуватися до бурління всередині суспільства. Ми не розколемося, але трясти нас буде”, – наголошує Антипович. Це більше ніж просто соціологічні дані. Це крик душі кожного, хто чекає від влади рішень.

Чим ми морочимося, ставлячи питання “коли ж закінчиться війна”? На початку війни українці думали: “два-три тижні”. Зараз реальність інша. Депресія, втрати, а реальні перспективи мирної угоди – це не просто слова. В умовах війни ми змушені залишатися тверезими. Українці знають: якщо мирної угоди не буде, війна не закінчиться.

Втому від війни можна виміряти? Можна. Але всі ці показники лише відображають наші бажання, а не реальність, в якій ми живемо. Можна спостерігати за соціальною бажаністю відповідей. І чимало з них – це просто замовчування тих тем, які болять.

Протягом цього року темп задавали скоріше закордонні події. Скандали у Білих домах спровокували надії і розчарування. А зміни в американській політиці стали нашим тлом. Усе, що відбувається в США, відображається на моделі нашого сприйняття війни. Але ці американські гірки нічого нам не змінюють. Найголовніше: ми не зупинимося у війні через тиск чи вказівки.

Кожен день – нові виклики. Можемо повернутися до питань енергії, зими, світла. Тобто, світло – вже не привілей. Держава це розуміє, але є запит на справедливість. Чому одні міста живуть по графіку, а інші в темряві? Чому енергетика розвалюється, коли в країні війна? Корупція перетворює усі наші страждання на безглуздість.

Чи може це підштовхнути нас до миру? Ні. Ми, українці, налаштовані на переговори, але лише в рамках дійсності. Щодо територій, якими росіяни маніпулюють: це гра, і ми не підемо на поступки. Росія та її “зовнішні радники” можуть маніпулювати, але ми знаємо свою ціну. Кожен з нас знає, за що він воює. І ніхто з нас не готовий здавати те, що належить Україні.

Російська пропаганда намагається переконати людей у зворотному, але ми закріплюємо свої позиції. Далеко не всі українці готові “забути” про свої землі. Так, скільки не вштовхувалили нас у конфлікти – ми не зламаємося. Ті, хто залишилися в тилу, дивляться ближче до лінії фронту. Це мир або без цього продовжувати боротьбу? Ніхто не хоче віддавати наші території.

Запит на нові голоси – це не просто тренд. Це потреба. Внутрішній вже поділ, хоч і замаскований зовнішнім ворогом, почне випливати на поверхню. Молодь проти старших, війну неможливо забути. Суспільство почне розриватися, а політика – підлаштовуватися під нові умови.

Зараз українці хочуть бачити в нових обличчях тих, хто тримає слово, і робить щось для своєї країни. Українці чекають, бо у них є право вимагати більше. Це боротьба не лише на фронті, це боротьба за елементарні цінності. Разом ми стійкі, але розподіл балансу може стати прикрою реальністю.

Нам потрібно діяти, а не просто спостерігати, як на шальках терезів баланс довіри до інституцій. Збройні сили тримаються на найвищому рівні, але всі інші структури стабільно опускаються вниз. Верховна Рада? Це вже дно. Ми маємо добиватися опозиції до будь-якої схеми, а не приймати на віру прокляті міфи.

Реальність відрізняється від ілюзій. І в цій реальності ми тільки зміцнимося, готові дивитися у вічі ворогові й одне одному. Час прозорих рішень приходить. Не підемо на поступки. Наша незалежність вимагає боротьби. І цю боротьбу ми будемо вести, бо жоден компроміс не дасть правди, якої ми прагнемо.