Геноцид – не імітація

Зміни до кримінального законодавства – це не просто крок, це ривок, який вимагався давно. Битися у спину системі, яка імітує боротьбу, закликав адвокат та військовослужбовець ЗСУ Віталій Титич. Невиправданий підхід, что сам-перший підриває позицію України. Геноцид не вимагає фізичного знищення народу – достатньо знищити його ідентичність.

У Кримінальному кодексі України характеристика геноциду – це пусте місце, де повинна бути сила. Сьогодні ми закликаємо міжнародну спільноту зрозуміти російські дії як геноцид, але на рівні своїх законів зазнаємо парадоксів. Потрібні механізми для покарання, і не тільки для злочинців високого рангу, але і для тих, хто виконує цю кремлівську стратегію на землі. Чому? Бо українська ставка вже давно встановлена.

Національне визнання – ми об’ємні зрозумілі факти. У квітні 2022 року Верховна Рада ухвалила Декларацію про геноцид українського народу. Цей документ не просто побажання, це правова основа для міжнародної підтримки нашого боргу. Все це задокументовано: спроби знищити українську культуру, заборону мови, викрадання дітей. Це про факти, не про слова.

Але минуло два роки, а дії все ще в тумані. Декларація – створена фахівцями, а не йдеться про політичні компроміси. Ми маємо право на реальні дії, а не пусті слова. Геноцид визначили, тепер йдемо до змін у кримінальному кодексі. Потрібно планомірно формулювати правову базу, адаптувати цю науку до нових реалій.

Рафаель Лемкін – класик нашої боротьби. У його визначеннях зникає плутанина. Геноцид – не лише кістки на вулиці. Знищення мови, культури, традицій – це не менш небезпечна територія. Мало просто вживати терміни; потрібно арештовувати терміни і перетворювати їх на реальні покарання.

Сьогодні це вкрай актуально. Знищення ідентичності триває, і якщо не знайдемо правову термінологію – ми залишимось в історії без голосу і без адреси. Повернення до істини – ключ до справедливості.

Відповідальність має бути. Кожен, хто попри свою хвалену позицію намагається обвести навколо пальця, опиняється під прицілом. Заяви без підкріплення – це ж просто пустота. Верховна Рада проголосила геноцид, але без правової основи – це всього лише декларація.

Наша система країни не витримає без координації. Всі моменти, які ми розглядаємо, досі розглядаються як звичайні випадки. Те, що відбувається на українських теренах, – це не звичайні злочини. Якщо не ухвалити зміни, нас чекає програш у боротьбі за правду.

Проблема обертається кругом безвідповідальності. Затягування з змінами перетворює нас у говорильню з безмістовними словами. Не вельми бажано. Необхідні системні зміни.

Приходить час дій, бо без реальних змін ми опинимося в географії безіменних мертвих. Вердикт простий – геноцид з боку Росії засуджений, але без реальних кроків ми залишимося з обвинуваченням без застосування. Потреба в правовій реальності не просто важлива – це питання нашої ідентичності.

Перемога неможлива без юридичної сили!

Oryginalne źródło: https://espreso.tv/