Сміх крізь сльози: як Україна вигризає своїх із рашистських лабет

Україна вигризає своїх. Знову. 26 червня відбувся черговий, 76-й обмін. Із російських лабет вирвали 160 українських громадян. Бійці, що провели в пеклі чотири роки. Як звітує «УП. Життя», їхні історії – це не для слабкодухих.

Серед них – 115 оборонців Маріуполя. Наймолодшому – 26. Найстаршому – вже 66. Бо вони не боялися, поки інші мовчали.

Укрзалізниця: чотири роки в нікуди

Троє працівників «Укрзалізниці» нарешті побачили рідну землю. Один одразу в госпіталь. «Радіємо кожному, чекаємо на всіх», – кволо відрапортували з УЗ. Забувши про чотири роки пекла.

• Максим Сердюк. Працював на Донеччині з 2017-го. Мобілізували. Стрілець. Попав у полон у жовтні 2022-го.
• Андрій Кравченко. Працівник Придніпровської філії УЗ з 2019-го. Тоді ж – Нацгвардія. Після полону – на обстеженні. Обоє сильно схудли. Ціна російського «гостинності».

Маріуполь. Нескорені

Із полону повернули і оборонця Маріуполя Максима Рибальченка. До війни він був фахівцем з термічної обробки металів. Працював на Дружківському заводі, потім у ДТЕК. Приєднався до війська ще до повномасштабного. У 2022-му потрапив у полон з тієї самої «Азовсталі».

У ДТЕК вже співають оди: «Свято! Він удома! Чекаємо в колективі!» Цікаво, що б вони співали, якби він не повернувся?

Азовець Олексій Макаров: «Така ж дурна!»

Боєць 12-ї бригади спецпризначення «Азов» Олексій Макаров побачив дружину вперше за чотири роки. Подружжя з Маріуполя зустріло війну в рідному місті. Олексій пішов на фронт. Його Наталія з двома дітьми пережила все: облогу, авіаудар, тортури, втечу. Останній раз чула чоловіка у березні 2022-го. Втекла, прихопивши футболку та парфуми чоловіка. Так, щоб не забути запах свободи.

У Наталії – аутоімунна хвороба. Лікується за кордоном. З Олексієм вже спілкувалася. «Не змінився, – каже. – Усміхається, плаче. Сказав, буде тиждень у карантині». Вона йому: «Постаріла, некрасива». А він у відповідь, як справжній «азовець»: «Ти залишилася такою ж дурною, як і була. І я цьому дуже радію». Отже, з ним точно все гаразд. І продовжувати лікування він їй, звичайно, порадив.

Ярослав Чаус: тричі викреслений, але не зламаний

Офіцер морської охорони Держприкордонслужби Ярослав Чаус теж нарешті вдома. Дружина Оксана розповіла «Суспільному. Одеса»: родина жила в Криму до 2014-го, потім Маріуполь. У 2022-му Оксана з дитиною втекла на Одещину. Ярослав потрапив у полон, захищаючи «Азовсталь». Тричі його викреслювали зі списків на обмін. Тричі. Але вірила. Чекала. І він повернувся. Тепер – відновлення, потім – до родини.

Брати: Ігор Кузнєцов і Сергій

Ігоря Кузнєцова, що служив в одному підрозділі зі старшим братом Сергієм, теж повернули. Мама подзвонила Сергію: «Ігоря повернули!». Ірина Верещук повідомила: «Тетяно Тимофіївно, вітаю, сина повернули». Потім передала слухавку. І перше питання від Ігоря: «Що там Сергій?» Брат Сергій, сам пройшов пекло полону в Оленівці, катування. Такий він – братський зв’язок.

Станіслав Каліначенко: від Оленівки до Пермі

Військовий 36-ї бригади морської піхоти Станіслав Каліначенко з Олександрії також удома. Мати Наталія розповіла «Суспільному. Кропивницький»: служив за контрактом з 2020-го, захищав Маріуполь, там і полонили. За чотири роки – лише один лист. Не його почерк. Не його слова. Росіяни тримали його в Оленівці, потім Камишин, Каменськ-Шахтинськ, і аж до Пермського краю. Мати кричала від радості, коли дізналася. «Це, мабуть, найбільший подарунок за все життя», – каже. Так, бо коли народжуєш, не знаєш, що тобі доведеться вигризати сина з полону.

Родинний тандем Хомутків

Звільнили й двох родичів-військових: Олексія (чоловік) та Євгена (син) Хомутків. Обидва захищали Маріуполь у 2022-му. Олеся Хомутко, мати й дружина, розповіла «Суспільному. Хмельницький», що хлопці служили у 23-му загоні морської охорони. Син – водій, рятував поранених, був нагороджений, отримав дострокове звання. Чоловік – командир підрозділу. Їх тримали в Оленівці, потім вивезли в Росію у вересні 2022-го. Доля була невідома. Потім визволені побратими розповіли правду. Олеся спілкувалася з ними по телефону. Десять секунд щастя. Неймовірні враження. Так, бо це – життя.

Василь Кошін: добровілець з Вінниччини

Понад чотири роки неволі – і додому повернувся Василь Кошін з Вінниччини. Його донька Вікторія розповіла: чоловік був непридатний до служби, але пішов добровольцем. «18-річні хлопці служать, а я чим гірший?» – казав. Воював під Авдіївкою, Попасною. У квітні 2022-го зник. Через кілька місяців рідні дізналися: полон. Тримали його у виправній колонії №36 в Суходольську. За даними «Слідства. Інфо», там полонених били, катували струмом, морили голодом, відмовляли в медичній допомозі. Стандартний російський «сервіс».

Після пекла

Після всього – медичний огляд. Лікування. Реабілітація. Після років ізоляції. Наступного дня, до речі, визволили ще сімох цивільних. Серед них – батько військових ЗСУ та парамедик-доброволець. Бо кожен важливий.

Висновок: Росія і далі штампує полонених. Україна – їх вигризає. І так по колу, поки цю імперію зла не розвалить.