Геноцид за планом: Сибіга вимагає доступу до катівень РФ. ООН знову мовчить?

Уявіть собі: міністр закордонних справ. Засідання Ради Безпеки ООН. Говорить про наших полонених. А далі — порожнеча. Як засвітили у “Цензор.НЕТ”, Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга вчергове намагається достукатися. До кого? До світу. До тих, хто нібито має гарантувати дотримання прав.

Міністр Сибіга закликав: дайте реальний доступ! Куди? До катівень Росії. До тих місць, де утримують українських військовополонених. Де тримають цивільних. Тих, кого РФ схопила незаконно. Ніяких сантиментів, лише факти. Було засідання Ради Безпеки ООН. У форматі Аррії. Присвятили його українцям, що гниють у російському полоні. І що? Знову розмови?

Системний садизм Росії: не поодинокі випадки, а політика

Сибіга заявив прямо: Росія порушує все. Системно. Про це він написав у соцмережі X. І це не вигадки.

• Під час того ж засідання звучали свідчення очевидців. Тих, хто бачив пекло російського полону.
• Сибіга підтвердив: ці свідчення – це лише ще один доказ. Доказ того, що механізми ООН та незалежні міжнародні експерти документують роками.

І знаєте що? Це не якісь там “поодинокі інциденти”. Ні. Це система. Росія запровадила:

• Катування.
• Сексуальне насильство.
• Жорстоке, принизливе поводження.
• Насильницькі зникнення.
• Свавільні затримання.
• Показові судилища.

Усе це – частина державної політики РФ. Прямо так, без прикрас. Нічого нового, по суті. Але кожен раз це шокує.

Де цей доступ, про який так кричать?

А ще міністр наголосив: міжнародні механізми – ніхто їх не пускає. Нікуди. До місць утримання українців? Зась! Особливо – на окупованих територіях України. Там, де РФ хазяйнує. Таємно. За зачиненими дверима.

Окремий біль – зниклі безвісти. Сибіга припускає: частина з них – це ті ж полонені. Просто Росія їх ховає. І забувати не варто: є люди, які сидять у російських катівнях ще з 2014 року. Від самого початку агресії. Десять років!

Тиск, тиск і ще раз тиск: вимагаємо правосуддя!

Тож Сибіга знову закликав: посилюйте тиск. На Росію. Забезпечте доступ. Міжнародний моніторинг. Все це, щоб хоч щось змінити.

“Відповідальність має супроводжувати документування. Ми повинні посилити тиск на Росію, забезпечити реальний доступ для міжнародних механізмів моніторингу, активізувати зусилля для повернення додому всіх українських військовополонених і незаконно утримуваних цивільних та забезпечити правосуддя для кожної жертви“, — заявив міністр.

Сибіга подякував Латвії та Великій Британії. За те, що скликали Радбез. Усіляким партнерам – за підтримку. І пообіцяв: Україна працюватиме. В ООН. За її межами. Доки останній українець не повернеться. Доки винні не сядуть. Слів багато, дії – не дуже. Чи прорвемо цей абсурд?

Отже, слова сказано. Папірці підписано. А полонені чекають. Питання: хто і коли їх витягне з лап катів?