Порнозаборона як довгий пекельний ланцюг

Ісламські країни, де релігія — це влада, а не розділені інститути. Тоталітарні режими, де свобода — слово без ваги. Здавалось би, тут усе просто. Але є справжні паразити в нашому офіціозі. В Україні, країні, яка вважає себе сучасною, порно — заборона. Про це іще мало хто здогадується, хоч факт ніяк не приховаєш. The World Population Review, наприклад, по-грунькому фарби на мапу України зеленим — наче ми вільні, хоч порнографія тут кримінал. Політичні химерики не можуть повірити: ми не «зелені», ми — червоні, у компанії Північної Кореї, Туркменістану і Сомалі. Люди сваряться, що свобода є, бо ж порносайтів відкрито. Але ні, заборона — це не лише про кіноіндустрію з акторками і режисерами. Стаття 301 Кримінального кодексу – це меч судді, що рубає навіть за просте зберігання або передачу фотографії з натяком. Людина на Сумщині заплатила 17 тисяч штрафу за фото з еротикою — мінімум у цій мафіозній системі. Максимум — сім років за ґратами. Україна не Іран, не смертельна кара, але цей закон — це ковдра старої совкової машини, яка душить самовираження. А хіба це лише формальність? Ні. Судова система не пиляє цю статтю. Вона працює, і працює на повну. Підпільні порностудії кришуються поліцією, онлайн-моделі платять із кишені корумпів, щоби не отримати руку правосуддя в обличчі статті 301. Більш того — кожна українка, що працює в онлайн порно, мусить віддавати тисячу доларів на місяць цим спільникам системи, щоб вижити. Хто тут кріпак, а хто пан? Заборона перетворює жінок на платників непомітного податку страху і мовчання. Історія ж іронічна. Світ перший крок зробив у 1969 році — Данія легалізувала порно. Потім пішли Швеція, Західна Німеччина. Вони диктували правила, тримали марку до 90-х. Потім Східна Європа зняла кайдани, почала реформувати все — включно з декриміналізацією порно. Сьогодні жорсткі обмеження на рівні України є тільки у трьох європейських країнах: Білорусі, Ватикані і в нас. Отримуємо «честь» тримати знамено реакції і заборон. То хто ми: вже “совковіші” за Білорусь чи святіші за Папу Римського? Відповідайте собі самі. Ця система — не про мораль, а про контроль. Правду кажу: ми не для імітацій свободи. Ми на фронті реальної боротьби — там, де правда проти брехні, дія проти безсилля. Забудьте про тих, хто хоче нас втопити у забобонах. Це наш час, і ми не заслуговуємо на ланцюги радянського минулого.
Автор Андрій Сайчук