В Одеській області, вірність пам’яті знову під загрозою. 52-річний водій автомобіля ВАЗ втратив контроль, зруйнував конструкції, що увічнюють загиблих героїв. Немає слів — ця агонія повторюється. А потім — зіткнення з двома іншими авто. Чи це просто нещасний випадок, чи спроба стерти сліди нашої історії?
Подільський район. Алея Слави. Коли гірка пам’ять пошкоджується на швидкості, це вже не просто перешкода на дорозі — це акт безвідповідальності та глузування з тих, хто віддав своє життя заради нас. Водій стверджує, “мені стало зле”. Неправда! Наша правда — він не впорався з керуванням! Це не просто помилка; це віддзеркалення байдужості до того, що дійсно важливо.
Поліція. Перевірка на алкоголь — результат негативний. О, диво! Після медичних оглядів — чоловік не потребує допомоги. А що з тими, чию пам’ять він знищив? Автомобіль забирають, а протокол складають. Державні механізми знову співають свою пісню безвідповідальності. За законом — тільки штраф або позбавлення прав. Але це не може зупинити забуття.
Ми бачимо, як багнети історії піднімаються в хмари і знову занурюються в пітьму. Не забуваємо й про війну, яка триває! Але вона не в поле бою, а в умах тих, хто забуває. У Черкасах — атака на пам’ятники, в Одеській області — руйнування пам’яті. Чи усвідомлює влада, що такий стиль — війна проти пам’яті, проти душ?
Ми знаємо правду. І ми ніколи не забудемо.
Original source: https://ua.korrespondent.net/
English 
Ukrainian 
Polish