Європа на лаві запасних: хто вирішує за континент?
Financial Times, як завжди, підсвітила черговий цирк: США з Україною, бачте, вирішили, хто від Європи буде «вирішувати» долю війни з Росією. Велика Британія, Франція та Німеччина — так звана E3 — на їхню думку, найімовірніші кандидати. Мовляв, вони «врегулюють». От тільки менші країни континенту від такої «представницької» ідеї вже плюються.
Не якісь там, а аж самі спецпредставники президента США Стів Віткофф і Джаред Кушнер минулого місяця з українськими чиновниками в Києві домовилися: E3 стане «механізмом європейського представництва». Красиво, правда? Але, звісно, навіть FT визнає: всередині Європи через це «точаться суперечки». Хто б сумнівався.
«Серйозні» переговори: коли і для кого?
Один із дипломатів, як завжди анонімно, повідомив: зараз «тримаємося формату E3». Але якщо, не дай Боже, дійдуть до «серйозних переговорів», то Євросоюз, мабуть, мусить долучитися. Бо ж там і членство України в ЄС, і санкції. А до тих «серйозних» переговорів, звісно, «ще дуже далеко».
Європейські столиці вже трусяться від страху: а раптом їх відсунуть від столу? Хоча єдності, як туди пролізти, немає. Особливо, коли президент США Дональд Трамп вже тисне на Київ: домовляйтеся з Москвою, і швидко.
Абу-Дабі: Європа знову не при справах?
На горизонті маячить новий раунд: США – Україна – Росія. Де? В Абу-Дабі. Європа знову в паніці: а раптом рішення про її безпеку ухвалять без неї? Це ж невимовно! От і кинулися лідери Норвегії та Фінляндії, президент Александер Стубб і прем’єр-міністр Йонас Гар Стьоре, телефонувати російському диктатору Володимиру Путіну. Без попередньої підтримки з боку ЄС, звісно. І отримали по голові від «союзників».
Ці розрізнені спроби, ці дзвінки без дозволу — яскравий приклад європейської дилеми: як втюхати свої інтереси Путіну і Трампу, коли тебе ніхто не питає?
Важелі є, впливу — нуль
Європа має санкції, заморожені активи Кремля. Важелів — вагон. А перетворити економічну міць на дипломатичний вплив — ну ніяк. Не виходить кам’яна квітка.
Вашингтон і Київ, звісно, «визнають незамінну роль» Європи. Але європейські уряди, як і раніше, сидять осторонь. На лавочці запасних.
Путін хоче, щоб благали
Високопоставлений європейський дипломат (звісно, без імені) узагалі заявив: спочатку місце за столом, потім вже представник. Логічно, чи не так? А Путін, каже, європейців і близько не хоче бачити. Він же «хоче вести діалог із Трампом і тим самим загнати Зеленського в кут». Зрозуміло, хто тут ляльковод.
І знаєте що? Путін, на думку цього ж джерела, «справді хоче, щоб ми благали про якусь роль». От і благають.
Фінляндія і Норвегія: дзвінок диктатору
Президент Фінляндії Александер Стубб і прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стьоре таки подзвонили російському диктатору Володимиру Путіну . Щодо врегулювання. Це був перший прямий контакт з проукраїнськими європейськими лідерами після розмови з президентом Франції Еммануелем Макроном у .
Стьоре потім відзвітував: Путін повторив своє, розбіжності — величезні. І вони зі Стуббом, мовляв, діяли тільки від імені своїх країн. І союзників «попередили». Ну-ну. Прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен, наприклад, розмову розкритикувала. Що й не дивно.
А президент Володимир Зеленський заявив: Україна, звісно, хоче Європу на переговорах в Абу-Дабі. Але якщо США наполягатимуть на тристоронньому форматі, то «зривати зустріч» не буде. От і вся європейська «незамінна роль». Європа, як завжди, між молотом і ковадлом. Або ж просто — між США та власною безпорадністю.
English 
Ukrainian 
Polish