Європа знову забуває про Україну

Чутки про перемовини між ЄС і Росією нагадують бесіди на кухні, коли мова йде про війну. Час бездіяльності скінчився, а Росія б’є в серце України.

Ключові факти:

• ЄС не веде реальних переговорів з Росією.
• Українці пережили жахливу зиму, знищену російськими бомбами.
• Військова підтримка США зменшується, є загроза зрад.
• Впевненість українців у своїй силі зростає.

З погляду Наталі Точчі в The Guardian, обговорення європейських “переговірників” — лише порожні балачки. Війна триває, українці живуть у постійній загрозі. Вони не глухі до реалій: війна не закінчиться, поки Путін при владі. Багато з них взагалі сумніваються, що вдасться відвоювати хоча б частину захоплених територій.

І тут, знову ж, ми спостерігаємо сповільнення російського військового апарату. Навіть якщо російська машина не зупиниться, тріщини в її економіці видно неозброєним оком. А українці знають, що можуть опиратися, як ніколи.

Відзначимо, що раніше Україна залежала від зовнішньої підтримки, а тепер – 60% військових потужностей йдуть із власних потужностей. Черги європейських оборонних компаній, які прагнуть співпрацювати – це реальність, якої не варто ігнорувати.

Проблема з європейськими “друзями”

Випадок з Віктором Орбаном знову на порядку денному. Його повалення — не тільки привід для святкування. Це сигнал для українців: навіть у Брюсселі слід обережно ставитися до “друзів”. Підтримка європейців вже не ґрунтується на доброті, а на розумінні власних інтересів. Це не надія – це справжній холодний розрахунок.

Хто буде говорити з Путіним?

Маркери перемовин побенькують в медіапейзаже. Ангела Меркель тут не для цього – бо вона знає, що “надія” не веде до результатів. Олександр Стубб лаконічно заявив: “Можна почати обговорення, коли Росія зупинить вогонь”. Це так само вірно, як те, що загадайте небо.

Сумно, але доводиться констатувати: глибокий розчарування в еліті змінилося на бездіяльність. Чи варто Україні сподіватися на надійних європейських партнерів? Вартість того, що ми пережили, запитує, чи не краще б було не затирати старі рани.

І так, під механічним ритмом війни, коли далеко не кожен може відчути перспективи, українці вчаться ставитися до життя по-іншому – з іронією, безповоротною стійкістю та глибоким усвідомленням: надії на європейських друзів не стало.

Тож, з усіма їхніми дипломатичними коломийками, українці стоятимуть власними ногами – і це найбільша сила, яку вже не зламати.

Category:
International politics and diplomacy