Премʼєр Грузії Іраклі Кобахідзе стверджує: ніколи не висловлювався про президента України Володимира Зеленського зневажливо. Але чому це так важливо? Він честь президент країни, що воює. Це – роль друга, а не ворога. Але за цими шляхетними словами ховається політична реальність. Зустріч з Зеленським на 8-му саміті Європейського політичного співтовариства не стала відкриттям. Деталі залишилися в тіні, зате відлуння дружнього тону до нас дійшло. Кобахідзе так і заявив: “Ми не заглиблювалися в проблеми”. Проблеми, які лежать на поверхні, не зникли. Це аж до повідомлень про Адеїшвілі й Лорткіпанідзе, до відкликання посла. Так, дружня бесіда – тільки піна. Під нею – глибокі розколи.
Грузія готова, але… Готова рухатися вперед, відновлювати стосунки з Україною. Така ж сама Грузія, яка десятиліттями будувала міцний фундамент дружби, тепер закликає до дій. Кобахідзе говорить про співчуття до українського народу, але дивно, чи він усвідомлює: в цій війні мова йде про набагато більше, ніж про симпатії. Це про справжню підтримку, про солідарність у боротьбі, де реформа і збереження незалежності стають головними завданнями.
А в той самий час, словаків бентежать амбіції України щодо ЄС. Словацька національна партія виступає проти євроінтеграції. А Франція, здається, знову грає у “довгий марафон”, відкидаючи короткі шляхи до членства. Так, інтеграція передбачає реформи, але скільки ще має пережити Україна, доки її війна не буде почутою в Європі?
Система дестабільності проти прагнення до правди, дія проти безвідповідальності. Кожен з цих лідерів, схоже, опинився у ганебній позиції, розглядаючи безповоротність подій. Потрібна ясність, необхідна рішучість. Чи готові політики перестати грати у словесні ігри и стати partners in action, партнерами в дії? Звернення до справжньої підтримки без прихованих мотивів і маневрів – ось вектор, якого нам не вистачає.
Original source: https://www.unian.ua/
English 
Ukrainian 
Polish