Випередження гіркої правди

У Берліні відбулася зустріч. США зустрілися з українськими та європейськими лідерами. Обговорювали мирну угоду з Росією. Проте, що ми маємо? Спочатку – обіцянки, потім – непевність. Гарантії безпеки для України? Так, озвучені! Але чи стануть вони реальністю?

Європейці оприлюднили список: “багатонаціональні сили” підтримають армію, обіцяють захист повітряного і морського простору. Юридичні зобов’язання країни Європи вжити заходів на випадок нових атак. І так далі. Але все це – лише лист паперу. Хороші наміри не стоять нічого без сили.

Чи закінчиться війна? Згідно з The Telegraph, ще не час святкувати перемир’я. Ніяка декларація не відмінила реальність, в якій Україна та європейські союзники опинилися на одній стороні, а Росія – на другій. Американські переговорники, очолювані Віткоффом і Кушнером, повертаються з пропозицією для Кремля. Чи буде та пропозиція прийнята? Ніхто не знає.

Росія може і продемонструвати готовність підписати угоду, але подібна “готовність” вже показала багаторазове невиконання зобов’язань. Дійсно, хто віритиме обіцянкам агресора? А ще, що робити з окупованими територіями? Вигадують формули “економічних вільних зон”, намагаючись нав’язати ідею відмови від суверенітету.

Мир ще далеко, а протистояння триває. Трамп заявляє, що мир ближче, ніж будь-коли, але на практиці США вимагають від України віддати 14% Донбасу. А Україна? Ніде-юре, ні де-факто не визнає свою землю іншою. Чи стане це визнання формою капітуляції? Ні, це зрада!

Берлінські переговори – це кроки вперед для тих, хто вважає себе дипломатами. Але для нас, для України, це – млява затримка перед спробами примусу до згоди зі системою, яка лише крокує до війни, а не до справжнього миру. Час декларувати позицію: ми не здамося. І нікому не дозволимо знищити нашу незалежність.