Доступ до правди

Суд мав дозволити справедливість висвітлити правду про графиню, чи є вона дійсно причетною до злочинів, за які “кривава графиня” назавжди вписана в антологію вбивств. Навіть “Книга рекордів” визнає її сумне лідерство до 2025 року. Але давайте не забувати – цю “статистику” не підкріплюють правителі, під чиїм впливом гинуло безліч людей. Ержбета була простою жінкою, хоч і з родинними зв’язками до трансильванських князів. Один з них, її дядько Стефан, співав у ролі польського короля та великого князя Литовського, володів українськими землями. Батько Ержбети, Дьордь, також належав до цієї гілки. Чудернацька історія про двоюрідне родство взагалі заслуговує на увагу, бо мова йдеться про спадкові хвороби їхньої дитини, що прогресували з дитинства.

Кажуть, що лікувальні засоби графині мали в собі кров, або вона була жорстока через виховання. Але Ержбета отримала домашню освіту, характерну для свого статусу, і легко володіла кількома мовами. Однак чутки про її зв’язки в тринадцять років, про якусь дитину, що нібито з’явилася в цьому союзі — всього лише плітки.

У п’ятнадцятирічному віці графиня стала нареченою Ференца Надашді, свого ґрунтовно політичного шлюбного партнерського рішення. Шумне весілля у Врановському замку стало закликом до нової реальності. Але подружжя рідко перебувало разом. Ференц навчався у Відні, проводив час на війні. Ержбета залишалася у замку Чахтіце, де чомусь, за чутками, мали місце таємні романи.

Незважаючи на всі ці буревії, графиня піклувалася про жінок, постраждалих від турецьких нападів, та підтримувала лютеранські школи, хоча сама належала до кальвіністів. Репутацію жорстокої особи носив її чоловік, поки той не захворів. Ференц, врешті, помер у 1603 році, залишивши сім’ю на піклування Юрая Турзо — і в цей момент бурхливі чутки про “непристойності”, що мали місце у замку, почали ширитися, зокрема про жорстоке поводження зі слугами.

Справжню публічність Ержбета отримала завдяки лютеранському пастору Іштвану Мадярі, який звинуватив її в захопленні магією та диявольськими практиками. Але ж у тодішньому світі всі займалися “таємницями”, і такі звинувачення не виглядали чимось дивним. А після порядку денного магія та наука були майже нероздільні. Справжня суть скарг надто довго залишалася непоміченою — були навіть спроби розглядати це як прояви міжконфесійної заздрості.

Та чутки ставали дедалі жахливішими, починаючи з тортурами й зловживаннями, і закінчуючи зникненнями селянок, що працювали в замку. І лише з 1609 року вони заговорили про можливі вбивства шляхтянок, яких відправляли туди для навчання етикету. Коли імператор Матвій дізнався про це, він наказав розслідування, довіривши справу Турзо. Юрай найняв нотарів, котрі опитали близько трьохсот свідків.

Скептики стверджують, що монарх і палатин мали власні інтереси — “клан” Баторі був занадто впливовим. Визнання графині винною означало б скасування боргів імператора, та ще й шанс на наживу з корони багатої вдови. Але не забуваймо: звинувачення, можливо, ґрунтувались на реальних фактах.

Але свідки часто ділилися не власними свідченнями, а лише чутками, а безліч доказів зникла або ніколи не існувала. Якась маніпуляція судових органів, аби загасити резонанс справи, могла дискредитувати державу — але це лиш припущення. Врешті-решт, попри те, що говорили про шість з половиною сотень загиблих, судді довели провину лише для восьми десятків. Трьох слуг жорстоко стратили, одну служницю закрили на все життя.

А саму Ержбету замуровано в стінах замку з єдиним отвором для їжі. Протягом кількох десятиліть вплив Баторі зійшов нанівець, їх просто боялися. І от зараз — купання графині у крові невинних дівчат, про що чути звідусіль — першими згадував єзуїт Ласло Туроці понад сто років після її смерті в 1729 році. Саме завдяки цій постаті Ержбета Баторі стала всесвітньо відомою.