Імпорт — не для нас

Європа готова підкинути електричної енергії Україні, коли її власної бракує. Але з цим насправді не все так просто. В Україні знову й знову нас підводять пошкоджені лінії електропередач і зруйновані підстанції. Справжня ганьба — варто зазирнути в реальність.

Віталій Токар, старший диспетчер НЕК «Укренерго», розкриває правду про наші енергетичні реалії. Далеко не в усіх регіонах країни можна імпортувати електрику, адже західність України, яка може отримувати енергію з-за кордону, неспроможна споживати все, що їй надають. І що з того, якщо тільки на заході області є якісь шанси? Недостатнє споживання в тому регіоні обмежує повноцінне використання імпорту, а на схід і південь електрика просто не доходить — зруйновані мережі.

Чи ви коли-небудь намагалися увібрати електрику з кабелем в 200 метрів? Це — не реальність, а фантастика. Немає сил і можливостей, коли найближчі об’єкти генерації знищені. Це груба істина, яку ми мусимо визнати.

А тепер про «несправедливі відключення». Люди нарікають, чому сусід з світлом, а самі сидять у темряві. Але це питання до системи підключення. Можливо, сусідня будівля запитані з трансформаторної підстанції, яка живить критичну інфраструктуру — лікарні, котельні. Це правда. Токар наголошує, що цей енергетичний контроль має здійснювати Держенергонагляд. Вони повинні слідкувати за ситуацією.

Чуємо енергетиків: вони вже кілька років повторюють про роботу системи, пояснюють, чому відключення комусь здаються частішими. Але правда все ще в тому, що велика частина населення залишається в жахливому невіданні.

І ось, на тлі російських атак на нашу енергетику, закликаємо до дій. Чекати дозволу військових, щоб увійти на зруйновану підстанцію, — це також частина бюрократії. Військові перевіряють територію від боєприпасів, потім фахівці оцінюють пошкодження. І знову — тижні очікувань. Де ми? У чому проблема? Система вимагає змін, а не глузливих компромісів.

Правда в тому, що ми стоїмо на межі. Поки всі опираються цій енергійній безвідповідальності, залишається сподіватися. Час діяти, а не чекати — це єдиний шлях до відновлення. Виживати — це не лише адаптуватися, це боротися.

Додайте до цього своє бажання дізнатися, як жити без електропостачання, і ми всі станемо частиною відродження. Рухаймося далі!