НАТО готується до вчорашньої війни: черговий «геніальний» план чи шлях до прірви?

«Ми впораємося», — бравурно заявив генерал Алексус Гринкевич, верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. Частина залу полегшено видихнула. Інші, як і ми, напружилися. Бо без перемоги України цей «план» — порожній звук. Він не зупинить Росію. Не відверне великої війни в Європі. Як засвітили у NV, поки на Варшавському безпековому форумі обговорювали загрози, Київ знову був під вогнем.

«Теорія перемоги» НАТО: а чия перемога?

На Варшавському безпековому форумі, 12 жовтня, цей Гринкевич вперше вивалив на публіку «теорію перемоги» Альянсу. Концепція, мовляв, погоджена всіма 32 союзниками. Враховує «уроки сучасних війн», навіть український досвід. За планом Гринкевича: атака на країну НАТО – Альянс має block, blunt, break. Тобто зупинити. Не дати тривати. Зламати здатність ворога – Росії – воювати. Ідея: вторгнення душать на старті. Якщо Кремль лізе далі – позбавляють його можливості підтримувати сили.

Але є нюанс. Сам Гринкевич визнає: план не передбачає стратегічної поразки ворога. Мета скромніша. Зупинити атаку. Не дати захопити чи втримати територію. І тут корінь проблеми. Без поразки Росії, без перемоги України, цей концепт Кремль не лякає. Навпаки. Це ж зрозумілі правила гри. Альянс, звісно, хоче стримувати. Тільки от десятиліттями видно: «стримування» Росії – це підігрівання її апетитів.

Історія провалів: від Бухареста до дронів

2008 рік. Бухарестський саміт. Україні гарантували членство в НАТО. Але Франція та Німеччина «не хотіли провокувати Путіна». Відмовили у Плані дій щодо набуття членства. Це після знаменитої мюнхенської промови Путіна 2007 року, де він фактично оголосив війну Заходу. Рішення Бухареста? Страх перед Путіним? Це дало російському диктатору неформальне вето на вступ інших країн до НАТО. Розв’язало руки. Спершу Грузія. Потім Україна.

Нинішня архітектура безпеки? Реактивна. Замість випередження. Всюди: від мілітарної до енергетичної сфери. Росія порушує європейські кордони. З 2022 року – близько двох сотень російських дронів у повітрі Європи. Стежать за критичною інфраструктурою, військовими базами. У травні ударна «Герань-2» влучила у багатоповерхівку в Румунії.

Регулярні інциденти з дронами. ЄС нарешті запустив Європейську ініціативу з протидронової оборони (EDDI), «drone wall». Початкова спроможність – до кінця 2026 року. Повний запуск – 2027 рік. Але система – реакція на вчорашні виклики. Бюрократія, несумісність, розрив у фінансуванні. Проблеми вже зараз.

Росія тим часом діє на випередження. Масштабно. У серпні розгорнула мережу секретних баз неподалік українського кордону та в Криму. Нові майданчики для далекобійних БПЛА. Адаптовані засоби РЕБ. До кінця 2026 року EDDI може зіткнутися з реактивними дронами. З засобами РЕБ, для яких її не проєктували. Знову вчорашній день.

Санкції, газ, Китай: Європа на власних граблях

Запізніла реакція скрізь. Санкції? Замість випереджальних ударів по фінансовій базі Кремля, їх розмивають компромісами. Ухвалюють місяцями. Нещодавнє виключення з санкцій ЄС російських олігархів Усманова та Фрідмана – це що? У розпал війни олігархів, близьких до Путіна, виводять з-під обмежень. Кремль бачить слабкість. Це поштовх до нових провокацій та агресій.

Енергетика. Повна заборона на імпорт російського газу запрацює лише у 2027 році. Окремі європейські країни й досі залежні. Перший квартал 2026 року: імпорт російського скрапленого газу до ЄС – найвищий для першого кварталу з часу повномасштабного вторгнення. Лідери: Франція, Іспанія, Бельгія. Європейська залежність – джерело доходів для Москви. На ці гроші – війна. І дрони, що атакують Європу.

Європейська вразливість не лише до Росії. Китай. Майбутній виклик. Нарощує присутність на ринку ЄС. Протягом перших восьми місяців 2026 року: експорт Китаю до ЄС зріс на 15,3%. Майже кожне десяте авто на європейському ринку – китайське. Разом з авто – телефони, комп’ютери, супутня техніка, промислові товари – ядерні реактори, котли. Усі ці товари мають китайські програми. Збирають дані. Для розвідувальних цілей? Європа купує приховані загрози. Ризикує потрапити у пастку залежності, як з Росією.

Когнітивна війна: Європа знову пасе задніх

«Сліпа зона» безпеки – когнітивна війна. Кремль паралельно з атаками дронів влаштовує в Європі підпали, кібератаки та масові хвилі дезінформації. Європа відповідає із запізненням. Спеціальний санкційний режим проти гібридних загроз ЄС запровадили лише у жовтні 2024 року. Імена вносять постфактум. Востаннє – колишня очільниця Russia Today France Ксенія Федорова. Поки Європа реагує на минуле, Росія готує нове.

Ще у серпні Відділ захисту основних свобод Паризької прокуратури «за власною ініціативою» взявся розслідувати російське втручання проти кандидатів у президенти Франції Едуара Філіпа та Габріеля Атталя. Показово: окрема ініціатива французьких правоохоронців. Не загальноєвропейська система протидії. Кожен сам за себе?

Там, де відповідь жорстка, випереджальна – результат є. Як в Україні. Учасники форуму, зокрема поляки, визнавали: після удару України по датацентру «Яндекс» у них поменшало проросійських сторінок. Висновок один: Європа ухвалює рішення у відповідь, не превентивно. Санкції – після агресії. Дронова ініціатива – після удару. Відмова від газу – після років залежності. Жодне рішення не випереджає агресора. А «теорія перемоги», що працює лише після першого пострілу і не ставить за мету поразку агресора, цей порядок закріплює.

Навіть реакція після першого удару не гарантована. Виконання «теорії перемоги» залежить від політичної волі Вашингтона. Дональд Трамп ще у квітні заявив: серйозно розглядає вихід США з НАТО. Закон 2023 року забороняє президенту виходити з НАТО без згоди двох третин Сенату. Але яка вірогідність, що Трамп не обере торгівлю з Москвою замість захисту союзника?

Європа має розраховувати лише на себе. Найкращий вихід – масштабні оборонні проєкти з Україною. Нарощувати виробництво зброї з урахуванням постійної адаптації противника та реальної ситуації на полі бою.

Під час форуму я повторювала партнерам: вчитися в України – добре. Але переймати досвід, не визнаючи Україну рівноправним партнером, не вбудовуючи її у власну безпекову екосистему – це шлях до програшу. Тож фраза «Ми впораємося» мала б звучати інакше: «Ми впораємося за умови, що Україна – всередині системи, а не за її межами». Інакше – це просто чергове самозаспокоєння перед прірвою.