Запоріжжя знову в крові. Російські “визволителі” знову довели, хто вони. — черговий день терору. Їхні керовані авіабомби летіли просто в житловий п’ятиповерховий будинок. Прямо по людях. Без виправдань.
Кривава хроніка: як зростала кількість жертв
Як засвітили в “Українській правді”, спочатку співголова Ради оборони Запорізької області Іван Федоров звітував: вісім мертвих, шістнадцять понівечених. Троє дітей. Двоє ледь дихали. Доля ще дюжини людей — невідома. Зниклі безвісти. Це їхній “русский мир”.
Пізніше Запорізька ОВА “уточнила”: одинадцять загиблих. Знову троє дітей. Хтось ще під завалами. Шукають. Безкінечно шукають.
- Після години рятувальники зафіксували: п’ятнадцять трупів. Шістнадцять поранених. Цифри ростуть. Як гриби після дощу. Тільки це гриби смерті.
- Після стало “остаточно” відомо: сімнадцять загиблих. Сімнадцять життів. Знищених. Росіянами.
Промінь надії серед пекла
Але є й промінь. Хоч і кривавий. Жінку. Живу. Дістали. Після понад восьми годин пекла. Під камінням. Під бетоном. Вона вижила. Як символ. Символ незламності. Чи просто дива?
День жалоби: і що далі?
Запоріжжя оголосило днем жалоби. Жалоба. За чим? За черговими жертвами? За черговим доказом звірства? Росія продовжує свій кривавий марафон. А світ що? Знову “стурбований”?
Ukrainian 
Polish 
English