Війна, що триває вічно

Ніхто не обіцяв легкості: Україна готується до багаторічного протистояння з Росією. The Economist вирує деталями невтішної реальності. І не лише на фронті.

• Тривала війна на горизонті — готуйтесь до 2-3 років боротьби.
• Патріотизм чи ухилення? Суспільство ділиться на дві реальності.
• Військові досягають успіху, але ціна перемоги – куди вже вище за уявлення.
• Енергетика на межі – стійте на варті, але хто потягне?

Підлітки з фронту та фаталісти в укритті

У передмісті Києва група патріотів у формі — підлітки, яким ще учити алгебру, але вони вже проходять військові тренування. Наймолодший з них — всього 14 років. Раз на тиждень після школи наші майбутні герої приходять, щоб замінити загиблих. Це не просто гра, це їхній обов’язок.

А на іншому боці міста, 28-річний Іван ховається від мобілізації. Уникнення армії стало для нього стилем життя. Ще кілька місяців тому він підтримував армію грошима, а тепер живе в тіні, втративши зв’язок із реальністю.

Готуйтесь: це ще не кінець

Україна побачила критичну точку: суверенітет збережено, але перемога — це ще не реальність. Лінія фронту стабільна, підтримка з Європи продовжується, ми швидко розвиваємо оборони, зокрема й виробництво дронів. Але в політ elite виникає відчуття, що затяжна війна — це вже неминучість.

Проблеми на фронті та в тилу

Наші війська звітують про прогрес. Ефективність зростає, завдяки безпілотникам. Але це лише половина правди. Російські війська досі страждають від втрат, тоді як у них катастрофа з відновленням. Вони не можуть взяти Донбас. Вони мають занадто мало для того, щоб досягнути бажаних цілей. А Україна? Вона продовжує бити у відповідь. Серйозні удари по інфраструктурі ворога стають реальністю.

Ціна, яку ми відчуваємо щодня

Насправді, внутрішні наслідки війни починають заважати. Енергетична система — в небезпеці. Кожен день нові удари по великих містах. Відбуваються масові атаки дронів і ракет. Економіка, можливо, тримається на плаву завдяки міжнародній допомозі, але втрати робочої сили — катастрофічні. Найгірше — енергетика, яка залишається під абсолютним тиском.

Громадські активісти б’ють тривогу. Відсутність енергетичної стабільності — це не просто проблема. Це загроза для нашого майбутнього. “Війни ведуться не арміями, а суспільствами”, — говорить Тарас Чмут. Одного з найголовніших принципів не порушити.

Розкол у суспільстві

Ощадливість — це не про нас. В Україні триває поляризація. Три групи: патріоти, скептики та той, хто залишив боротьбу. Корупція — головна загроза. І вона не просто корозія, а хвороба, що тяжіє над всім суспільством. Довіра до влади зникає, коли на поверхню виходять корупційні скандали.

Мобілізація — потворна драма

Мобілізація — одна з найбільш болючих тем. Армія в цілому тримає лінію, але випадки примусової мобілізації викликають бурхливу реакцію. Поліційні суперечки загострюються, корупційні скандали лише підливають масла у вогонь. Владі тепер важко щось пояснити. Може, тому Зеленський намагається все більше концентрувати владу в своїх руках.

Кінець не видно

Переговори — це не більше ніж сировина. Ідеї територіальних поступок давно вийшли з моди. Справжня війна переходить в режим затяжного виснаження. Обидві сторони не збираються здаватися. “Зеленський наказав готуватися до ще 2-3 років війни” — це наслідок урядів з глухими стінами. Станемо жити далі у цих умовах: “Головне — вижити”. Але для багатьох українців цього може бути недостатньо.

Категорія:
Війна та безпека