На передовій знову пекло. Слов’янськ, Краматорськ – під прицілом. Але, схоже, дехто чекає, поки там не залишиться живого місця. Як засвітили у NV.ua, примусова евакуація – не “прохання”, а вимога. Бо інакше – трупи. І це не метафора.
Слов’янськ, Краматорськ: Знову чекаємо на диво?
Ворог рветься. Слов’янськ, Краматорськ – це їхня стратегічна ціль. Щодня – бомби, ракети, сотні дронів. Росіяни полюють на будь-яку людину, на будь-яку машину. Звичайний терор.
Хто подбає про тих, хто не може сам?
- Мирні гинуть. Дуже часто.
- Треба евакуювати.
- Доставляти харчування та воду.
- Для літніх людей, для родин з дітьми. Тих, хто не може про себе подбати.
- Неповнолітніх дітей, тих, хто вижити сам не здатен – вивозити ПЕРШИМИ. Це ж очевидно, чи ні?
“Пізно” – улюблений час для порятунку?
Бачив це багато разів. Загибель мирних мешканців у різних містах. Бачив, як люди намагаються врятуватися, коли вже справді пізно. І гинуть. Просто під російськими обстрілами.
Сподіваємося, знайдеться якийсь “відповідальний керівник”. Той, хто докладе зусиль. Для порятунку людей із зони бойових дій. Чи дочекаємося ми, поки хтось візьме відповідальність, чи просто спостерігатимемо за черговою трагедією? Питання, схоже, риторичне.
Ukrainian 
Polish 
English