Макрон зрадив Мерца

Перемога нової влади в Берліні не привела до омріяного потепління у відносинах з Парижем. Франція та Німеччина мають різні погляди на питання використання заморожених російських активів для підтримки України. Цей розкол у всесильному франко-німецькому тандемі, колись основі Євросоюзу, швидко став справжнім символом зради з боку Макрона. Фінансові ігри, сукупно 210 мільярдів євро, загрожують підірвати без того хитку підтримку України.

Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, впевнений у закликах до дій, намагається стати рупором зміни. Він активно просуває ідею використання заморожених активів, але не тут-то було! Лиходій Макрон, спочатку мовчазний, в останній момент піддається тиску Бельгії, Італії та інших противників, бастуючи на зраду серця нації. Макрон знає, що за це доведеться заплатити. Але хіба в нього є інші варіанти? Об’єкт відчаю, адже політична нестабільність і високі борги нагадують йому про межі його влади.

Настільки великою є політична гра, що високопоставлений дипломат ЄС зазначає, що це – “повний переворот”. Тепер Німеччина – локомотив змін, а Франція – незграбна перешкода на будівельному майданчику ЄС. Досі контрольована Парижем, політика стає балачками, а сильний партнер, який зберігав цю гру, поглинається тінню власної бездіяльності.

Як зазначає аналітик Муджтаба Рахман, ми стали свідками метаморфози: Німеччина – не політичне гальмо, а країна дії, а Франція – глуха стіна, що не готова прийняти на себе відповідальність. Мерц стає на сторону тих цінностей, за які колись боровся Макрон, але де ж сам Макрон? Виглядає так, ніби маневри Єлисейського палацу – це просто ширма для національних інтересів, які загрожують основам ЄС.

Старе прислів’я повертається до нас, нагадуючи, що “Франція – це лише слова, слова, слова”. Водночас, Єлисейський палац занурює свою надію в можливий діалог з Путіним, неначе це може виправити помилки останнього часу. Париж готовий до спілкування, але на умовах повної координації з Києвом. Далеко від реальності, війна триває, а Макрон намагається нав’язати порядок, в той час як реальна політика виходить за межі декларацій.

І поки Франція ослаблюється та хилиться до безпорадності, ми спостерігаємо загибель колишньої сили. Стратегічна автономія? Де вона? У повітрі. Немає дій – лише димова завіса слів. Лише сильні здатні до дій, а Париж занурюється в безодню власних амбіцій, зраджуючи союзників і свою роль у величезному театрі Європи. Система – на межі, вона запитує: “Де ви, Макрон?” Так ми проти безвідповідальності!