Косово: Балканський казан, кремлівські маніпуляції

Косово. Вічна суперечка: кров, вогонь і… Кремль?

Що там? Косово. Цей запальний край досі підпалює Балкани. Або й Кремль. Адже саме про нього так часто згадує владімір путін, виправдовуючи свої злочини.

Колись, до середини XV століття, Косово було серцем Сербського королівства. Поки не прийшли османи. Сербів вибили. Землі спустошені війнами, де серби билися з турками за підтримки Австрії. Звично, серби тікали за Дунай. Албанці? Вони поперли масово з кінця XVII століття. Зручно.

До середини ХІХ століття албанців там уже було більше 50%. А до кінця століття — ух! — албанці вже хотіли власної автономії. Від Туреччини, звісно. Албанська Призренська ліга, заснована прямо там, 1878-го, вже рубала за інтереси албанців. Військово-політична організація? Звісно. Аж ось, як засвітили у **«Бабелі»**.

Серби не забули. Отримали незалежність від Османської імперії 1878-го? Одразу кинулись по Косово. Ні, не так просто. Лише після Першої світової, 1918 року. Тоді зліпили Королівство Югославія. Белград – центр. Тепер їхнє.

У 1930-х роках уряд Югославії вирішив, що албанцям там не місце. Пропонували гроші: тікайте до Туреччини. А сербам та чорногорцям? Ласкаво просимо, заселяйте Косово. Такий собі «обмін».

Друга світова війна. Італійські фашисти в Албанії. Створили колабораціоністський режим. Косово входить до його складу. Почались етнічні чистки сербів. Близько 400 тисяч косовських сербів стали біженцями. Нічого нового.

Тіто, Мілошевич та розвал Югославії: Косово як тригер

Після Другої світової до влади в Югославії прийшли комуністи. Броз Тіто. Косово знову під Белградом. Югославська Служба держбезпеки до середини 1960-х давила албанський рух. Репресії? Так. Результат? Нуль. Тепер за автономію ратували вже косовські комуністи. До того ж, албанців у Косові стало вдев’ятеро більше за сербів. Дев’ять до одного!

Белграду довелось здатися. Косово стало національною областю, потім – автономним краєм. Конституція Югославії 1974 року дала їм ще більше влади. Місцева влада могла блокувати будь-яке рішення Белграда. Просто шик.

Кінець 1980-х. Новий виток загострення. До влади в Югославії приходить серб Слободан Мілошевич. 1989 року він скасовує автономію Косова. Починає репресії проти косовських албанців. У відповідь албанці йдуть у підпілля. Партизани. 1996 року створюють Армію визволення Косова.

Повноцінна війна з югославською армією Мілошевича спалахнула 1998 року. Але до того часу Югославія вже тріщала по швах. Хорвати, боснійці, словенці, македонці, албанці – всі прагнули свободи. Югославські війни 1990-х – одні з наймасштабніших. Руйнування, загиблі, військові злочини. Повний комплект.

Дійшло до того, що втрутилося НАТО. 1999 року в Косово ввели війська Альянсу. Управління краєм перейшло до міжнародної адміністрації ООН. Дивно, але ефективно.

Косовські злочини: хто кого?

Прокурор у Міжнародному трибуналі щодо Югославії Карла дель Понте у 1999 році заявила: близько мільйона албанців втекли з Косова. Понад 11 тисяч загинули. 2010 року 3 тисячі зниклих безвісти. З них 2 500 албанців, 400 сербів, 100 ромів. Жах.

Міжнародний трибунал щодо Югославії створили ще 1993 року. Розглядали злочини всіх. Після 1998 року взялися й за Косово.

На лаві підсудних опинились: президент Югославії Слободан Мілошевич, президент Сербії Мілан Мілутинович, експремʼєр Сербії Нікола Шаїнович, ексміністр оборони Драголюб Ойданіч, міністр внутрішніх справ Влайко Стоїлькович. Звинувачення: хотіли сербського контролю над Косовом. Організували вигнання албанців. Створили атмосферу терору: вбивали, грабували, нищили. Деякі генерали теж отримали терміни, деяких виправдали.

Але серби не єдині святі. Офіцери Армії визволення Косова теж опинилися перед Трибуналом. Переслідування за політичними, расовими, релігійними мотивами. Вбивства, ґвалтування, концтабори. Зокрема, сумнозвісний «Лапушник». З восьми офіцерів трьох визнали винними. Серби лютували.

Карла дель Понте у 2008 році випустила книгу про злочини офіцерів Армії визволення Косова. 2010 року Дік Марті, член ПАРЄ, опублікував звіт. Звинувачення: офіцери Армії визволення, включно з тодішнім президентом Хашимом Тачі, чинили злочини проти сербів та їхніх прихильників у 1998—1999 роках. Йшлося про нелюдське поводження, вбивства для продажу органів. Просто дикість.

Трибунал щодо Югославії нових справ не брав. Були чутки про тиск на свідків. Вихід? Створили окремий трибунал. Під тиском США та ЄС. Косово змінило конституцію. У 2015 році створили Спеціальні судові палати та Спеціальну прокуратуру для Косова. Незалежний суд. Закони Косова. Розташований у Гаазі. Тільки іноземні судді. Експрезидент Косова Хашим Тачі, колишній спікер парламенту Кадрі Веселі, в. о. президента Якуп Краснічі, лідер фракції Реджеп Селімі — всі на лаві підсудних. Спецпрокурорка запросила їм по 45 років за ґратами. Мало.

Так Косово стало «незалежним»

Світова спільнота спершу планувала: примирити ворогів, потім визначити статус. Не спрацювало. Локальні конфлікти тривали. Звісно.

У 2006 році Міжнародна контактна група щодо Косова почала переговори. Всі погодились: проблема Косова унікальна. Рішення – лише незалежність. Але! Це не прецедент. Не смійте повторювати.

Сербія, звісно, протестувала. Посилалася на югославські статути. Але від Югославії вже нічого не лишилося. У травні 2006 року Чорногорія відкололась від Сербії. Остання республіка.

У лютому 2008 року парламент Косова в односторонньому порядку проголосив незалежність. Міжнародний суд ООН у Гаазі в липні 2010 року підтвердив: законно. Понад сто країн визнали. США, Німеччина, Франція, Британія. Круто.

Але! Росія, Білорусь – ні. Країни з проблемними територіями – Іспанія, Румунія, Молдова, Боснія, Кіпр, Греція – теж. Україна? Теж ні. Спочатку через зв’язки з Росією, потім – боялися порушити питання територіальної цілісності.

Сербія, звісно, не визнає. Для них Косово досі їхнє. Фактично – ні. Відносини Сербії та Косова – як гойдалки. То тепло, то знову гаряче.

«Косовський прецедент»: путінські маніпуляції

Кінець квітня 2022 року. путін зустрічається з генсеком ООН Антоніу Гутеррешем. Заявляє: Кремль визнав «ЛНР» і «ДНР» на підставі «косовського прецеденту». Навіть сербському керівництву це не сподобалось. Президент Сербії Александар Вучич сказав: такі порівняння ускладнюють. путін використовує Косово у своїх інтересах. Очевидно.

Чому кремлівські порівняння – це нісенітниця?

• Конфлікт у Косові – це віковічна сербсько-албанська ворожнеча. З етнічними чистками і масовими вбивствами. З обох боків.
• Статус Косова визначали міжнародні інститути: Рада Безпеки ООН, Контактна група, спецпредставник ООН, Міжнародний суд у Гаазі.
• Міжнародна контактна група, куди входила навіть Росія, погодилась: Косово – унікальний випадок. Не прецедент.
• Зрештою, сама Росія незалежність Косова так і не визнала. Підтримує Сербію. Класичний подвійний стандарт.

Балканські барикади: знову гаряче

На півночі Косова живуть етнічні серби. Вони не підтримують незалежності. Користуються сербською валютою, мовою, громадянством, номерами. Хоча Косово незалежне з 2008 року. У 2015 році домовились: п’ять років можна їздити на сербських номерах, але заклеювати позначки. Взаємно визнавали права. Такий собі компроміс.

Кінець липня 2022-го. Влада Косова заявляє: з 1 серпня не пускатиме сербські документи. Назвали це «взаємним». Сербія 11 років не визнає їхніх. Росія, звісно, одразу підтримала Сербію. Куди ж без неї?

30 і 31 липня. Серби на півночі Косова протестують. Барикади на в’їздах-виїздах. Перекрили рух. Сирени в косовській Митровиці. Президент Сербії Александар Вучич спочатку кричить про напад, потім закликає заспокоїтись. Увечері 31 липня уряд Косова відкладає рішення на 30 днів. Умова: приберіть барикади. Деградація.

27 серпня сторони домовились. Не буде обмежень на в’їзд-виїзд за документами. Але перереєстрація авто в Косові почалася з 1 листопада. Сотні сербських держслужбовців – мери, судді, поліцейські – звільнились. Протест.

Наступні місяці – протести, сутички. То стихає, то спалахує. ЄС грає роль медіатора. Криза триває й досі. 23 квітня 2023 року вибори мерів. Серби бойкотували. Явка 3,5%. Мерами стали албанці. Протести знову. Постраждали понад 30 миротворців НАТО (KFOR). Косовська поліція бере будівлі під контроль. Сербські мери повернулись аж наприкінці 2025 року. Після виборів. Дежавю.

Пік протистояння: 24 вересня 2023 року. Косовський поліцейський патруль потрапив у засідку в селі Банська. Один загинув. Близько 30 озброєних сербів сховались у монастирі. Поліція. Осада. Трьох вбили, трьох заарештували. Інші втекли, ймовірно, до Сербії. Міністр внутрішніх справ Косова: група прибула з Сербії, фінансується Сербією, оснащена сербською армією. Прокурори заочно висунули звинувачення 45 людям. Серед них – косовський сербський політик Малін Радойчич. Він заявив у Белграді: організував напад, готував логістику. Влада Сербії? Нічого не знала. Ага, віримо.

У грудні 2023 року Косово завершило перереєстрацію автономерів. Сербські номери з косовськими мітками – поза законом. З січня 2024-го Сербія та Косово зняли обмеження на в’їзд авто з номерами одне одного. Наліпки більше не потрібні. Все ж таки.

Криза? Вона триває. Сутички періодичні. Рейди правоохоронців. Але з початку 2024 року ситуація значно стабілізувалася. Тимчасово.

Сербія і Косово: хто друг Україні?

Косово, від початку повномасштабного вторгнення Росії, беззастережно підтримало Україну. У травні 2022 року ввели санкції проти РФ і Білорусі. Доєднались до 19 з 21 пакетів санкцій ЄС. Молодці.

У серпні 2023-го Косово підтримало декларацію G7 про гарантії безпеки Україні. У березні 2024-го, після «Рамштайну», оголосили про військовий пакет: вантажівки, бронетехніка, мінометні снаряди. З січня 2024 року 26 інструкторів з Косова навчають українських військових у Британії. Вже 63 тисячі пройшли підготовку. Це сильно.

Парламент Косова засудив російську агресію 3 березня 2022 року. Фракція сербських депутатів? Звісно, покинула залу. Як і очікувалось.

А Сербія? Вона хитається. Між позицією ЄС та «дружбою» з Росією. Єдина країна-кандидат у ЄС, що не ввела санкцій проти Росії. Звідти отримує 80% газу. Тиск ЄС. У лютому Вучич заявив, що шукатимуть газ в ЄС. Белград нібито підтримує територіальну цілісність України. Але! Не голосує за резолюції, де Росію називають агресором. Класика.

Казус 2025 року. Сербія підтримала резолюцію Генасамблеї ООН зі словами «повномасштабне вторгнення», «агресія». Наступного дня Вучич: «помилка», вибачився перед народом. Сербія змінила голос на «утримався». Кремль? «Вибачення прийняли».

Офіційно Сербія надсилає Україні невійськову допомогу. За чотири роки – понад €60 мільйонів. У 2026 році – €2 мільйони на енергетику. Смішно.

Але! Таємно постачає зброю Україні. У червні 2024 року Financial Times: Сербія нарощує продаж боєприпасів Заходу. Вони потрапляють до України. За два роки – $800 мільйонів. Вучич підтвердив суму. Сказав: Сербія не на стороні жодного «конфлікту». Продаж зброї Заходу – економічне відродження. Куди йдуть снаряди – не його справа. Яка зручна позиція!

Тема знову спливла у травні 2025 року. Служба зовнішньої розвідки Росії: Сербія через треті країни продовжує постачати боєприпаси Україні. Фальшиві сертифікати. Вучич заявив: Сербія і Росія створили спільну групу для розслідування. Більше новин про групу не було. Зрозуміло.

23 липня 2025 року «Балканська мережа журналістських розслідувань» (BIRN) опублікувала матеріал. Незважаючи на кремлівські докори, Белград 2 червня дав зелене світло на транзит боснійських снарядів. Замовник: чеська компанія Omnipol. Вона постачає снаряди українській армії. Знову ж таки.

У листопаді 2025-го журналіст запитав Вучича про сербські боєприпаси в Україні. Відповідь: покупці можуть робити з ними що завгодно. Сербії потрібен довгостроковий контракт. Готова співпрацювати з європейськими арміями. Що ж, гроші не пахнуть. Навіть кров’ю.

Так і крутяться Балкани: одні борються за свободу, інші продають і тим, і іншим. А світ лише спостерігає. До наступного загострення.