Війна на роздоріжжі

Сьогодні світова політика зосереджена між Мюнхеном і Женевою. Мюнхенська конференція – це театральна постановка, як влучно зауважив прем’єр Баварії Маркус Зедер. Усі намагаються обмінятися компліментами, під виглядом справжніх обговорень. А Женева? Це холодна кімната для очікувань, де лише вирішується, чи продовжиться війна, чи ми отримуємо затишок миру. Для України Мюнхен став уроком після Давосу. Там президент Зеленський рішуче критикував Захід за повільність. А в Мюнхені його підхід змінився. Замість словесних атак – візуальний удар: екрани демонструють не його усмішку, а реальні маршрути російських ракет, кадри з дронів. Справжнє, жорстоке обличчя війни прямо у лекторії готелю Bayerischer Hof. Тридцять разів “дякую” для партнерів – це не лише ввічливість, це розуміння: критикувати тих, хто надає зброю – шлях до провалу. І тут, з США, виникає інтрига: Марк Рубіо і Джей Ді Венс. Рубіо, граючись у доброго поліцейського, возвеличує дружбу з Європою, проголошуючи наміри якоїсь “нової дійсності”. Ностальгія! Стара добродушність в стилі Трампа – це провокація на підвалини будівництва нового світу на руїнах старого. Європа має платити або залишитися в тіні. І тут з’являється Гевін Ньюсом – надія європейських еліт, готових перечекати Трампа. Його риторика – повернення до ліберальних ілюзій, проте більшість в ЄС, вочевидь, замріяно сподіваються не витрачати гроші на свою армію. Але пробудження неминуче. Еммануель Макрон говорить: Європа повинна стати геополітичною суперсилою. Це вже не пусті слова, це страх, який відчувають усі: якщо настане перемир’я, Росія підготує атаку на НАТО всього за пів року. Так, вони, нарешті, розуміють, що український досвід війни з дронами – це те, чого в них немає. Україна стала реальним щитом, поки старе НАТО не готове до викликів. Мюнхенський “швидкий побачення” приводить нас до Женева, де, на жаль, все геть інше. Третій раунд перемовин між Україною, Росією та США демонструє політичну безвихідь. Володимир Мединський повернувся до російської делегації – цю людину не цікавлять домовленості, його мета – затягування часу та лекції з ідеології. Документи не укладуться, поки Путін тисне на Донеччині. Зеленський чітко заявляє: не треба розводити “філософію” Мединського. Росія вперто вимагає весь Донбас, чого українське суспільство не прийме. Жоден референдум не підтримає поступки! Максимум, на що ми готові зараз – це зафіксувати лінію фронту без визнання окупації. І поки в Женеві намагаються говорити про мир, Росія знову посилає “сигнали” ракетами. Масований удар перед переговорами – справжнє обличчя Кремля, намагаючись силою примусити до “поганої угоди”. Тому, присутність європейців тут критична. Нам не потрібні великі гравці, які вирішують нашу долю без нашого голосу. Ми стоїмо на межі, де дипломатичний етикет Мюнхена розбивається об залізо Женеви. Україна демонструє готовність до діалогу, але не з капітуляцією за маскою миру. Питання в тому: Чи готові США і Європа перейти від красивих слів до реальних гарантій, які закриють роти Мединському й зупинять агресію Путіна.

Першоджерело: https://www.unian.ua/