Армія потребує людського ресурсу, але народ не прагне протистояти самовпевненій системі. Це очевидно, як день. Війна триває вже 12,5 року, з них понад чотирьох — у відкритому конфлікті. І що? Люди сидять перед екранами телевізорів, скролять новини в Інтернеті та Telegram, а йти воювати зовсім не збираються. Міф про те, що обранці зможуть звідкись взяти потрібні кадри, розвіюється. Немає містка між потребами армії та бажаннями людей. Якщо не йдеш сам — будеш мобілізований. Це жорстка реальність.
Чи можна щось змінити, просто переіменувавши військові комісії? Буданов каже: «Дива не буде». Ні нові назви, ні реформи не змінять суті. Мобілізація — це питання виживання. Можна говорити про зміни в системі, про необхідність реформувати роботу ТЦК, але суть лишається: якщо фронт впаде, то всі ці балачки нічого не варті. Система потребує жорстких кроків, а не імітації активності.
Незважаючи на заклики до дії, Міноборони лише констатує необхідність реформ. Водночас, коли у Львові вбивають військовослужбовця, питання навіть не в назвах, а в житті та смерті. Справжня реальність вимагає справжніх дій. Час діяти, а не імітувати.
Першоджерело: https://ua.korrespondent.net/
Ukrainian 
Polish 
English