Єгиптянин Імар Мухаммед. П’ять років в Одесі, два — у Росії. Підписав контракт із армією РФ “просто так”, щоб відчути себе частиною чогось більшого. Протистояння мами з татом закінчилося відправленням сина до чужої країни, де його привітала безмежна воля.
26 років, на перехресті вибору — чи то шлях до навчання, чи до війни. Імар, весь у зміні, який розказує нам, що “все нормально” і мій батько надсилав гроші. Але чи варто було так легко стати запасним солдатом для імперії?
“Я сам підписав контракт” — доля хлопця, втягнутого в світ безвідповідальності та наркотиків, не є приводом для гордості. Чи це щось більше за ідею? Ні, це — результат безконтрольності. Молодість вбиває.
Тренування у два місяці, а потім — чотири місяці на фронті. Марʼїнський напрямок Донеччини став сценарієм його перебування в іншій реальності. Кінець бою, відсутність патронів, полон. Далі — табір, де з березовими ліжками стирчать мрії про інше життя.
Він показує кімнату. Книги англійською, фотки рідних, що нагадують, хто він є насправді. Після обміну Мухаммед планує повернення до Росії. Туди, де родина, де вища освіта. “Я росіянин”, — наголошує він. “Всі мої справи там”.
Але давайте не будемо забувати: Російська армія, натовп іноземців. 18 тисяч людей, які не знають, чи є вони частиною системи чи просто розхідним матеріалом. Вони тут, за обіцянками, надією на краще життя, але в результаті — потреба виживати або повертатися в країну, яка їх відправила на м’ясо.
Це не єдиний випадок. Система потребує свіжого м’яса. Вибір між свободою та контролем — жахливий жарт. І знову: мільйон людей, закриті очі, гігантська стіна байдужості.
Скажіть, ви знаєте, ким ви є? Імар Мухаммед, молодий хлопець з Єгипту, що змінив батьківщина на імперію. Куди веде вас ваше рішення?
Ukrainian 
Polish 
English