Україна та НАТО досягли небувалого рівня співпраці, але членство досі гальмує політична інерція. Досі, у часи безпрецедентної близькості, між Києвом і Північноатлантичним альянсом висять питання, які варто було б давно вирішити. Це не лише про військову допомогу, це про довіру, про спільні цінності, про майбутнє, яке залежить від наших дій.
Контакти з партнерами стали густими, але Україна продовжує шукати нові формати співпраці, аби громити стіни нерозуміння. Деякі країни вже чітко бачать нас майбутніми членами НАТО, проте стримуючи цей процес, політики підпорядковують все геополітичним іграм ляльководів.
Вплив Росії — те, що гасить наші сподівання. Слова про “недосяжність” членства України — це політична конструкція! Її можна укріплювати, але так само швидко зруйнувати. Це маніпуляція, що підживлює страхи й безвідповідальність. Твердження, ніби НАТО не розшириться на схід, — бездоказова вигадка. Аргумент про ризик конфлікту? Смішно. Агресія почалася до того, як ми навіть мріяли про членство.
Навіть Генрі Кіссінджер, що брав до уваги всі можливі “причини”, визнав відтік обмежень на наше членство після початку вторгнення. І ще раз: прагнення України до НАТО не стане причиною війни — це алібі агресора. Росія шукає не причини, а обґрунтування знищення України, ліквідації нашої державності. Це факт.
Справжня суть — нищення української ідентичності. Ми не поступимось. Ми воюємо не лише за нашу державу, а й за нашу правду. Час діяти, а не чекати. І нам не потрібні дозволи для цього.
Першоджерело: https://www.rbc.ua/
English 
Ukrainian 
Polish