Масові вбивства Анатолія Онопрієнка – це привид, що для України втіленням жахіття. Він жив серед нас, поки його душа стала темною, як безодня. Криміналісти називають його одним із найжорстокіших маніяків XX століття. Ну, а ми? Ми просто спостерігали, як на дні страшного океану панують мертві риби.
Народжений у 1959 році на Житомирщині, Анатолій підходив до життя, як хижак до жертви. Ніхто не захистив його від жорстокості батька, а бабуся з тіткою не змогли його врятувати. Дитячий будинок став йому тюрмою. Мабуть, саме там визрів потворний план. Він втік, та свобода стала лише ілюзією. Потім він пробував помиритися з батьком, але той забрався в тінь. Так він втік до армії, а потім у моря, заздрячи західним людям, грабуючи та зливаючи свої страхи в алкоголь.
Восени 1989 року Онопрієнко залишив дружину з дітьми. Зник у нікуди. Прошло шість років. І тут – перше вбивство. Анатолій запрошує друга на злочин. Жадоба й насильство стають його супутниками. Жертва – подружжя, обранець – рушниця. Цей алгоритм порнографії страху повторюється, поки його жертви не згоряють разом з машинами.
Продовжує серійна машина смерті. Він не просто вбивав – він спалював, знищував сліди. І потім знову. Сім’ї, у яких діти, перетворювалися на жертви, а Він продовжував вбивати, жадно вдихаючи страх, що панував у серцях загиблих.
У 1994-му його замкнули. Як же вагомо, що йому, безумцю, ставиться діагноз “параноїдальна шизофренія”. Він повертається до злочинного життя, відчуваючи, як синонім до “некупленого”. 1995-ий – рік його вбивств. Сім’ї знищуються у Братковичах. Кажуть, що він знищив щастя цілих родин, і все це на тлі нашої байдужості.
Слідство заплутується. Боятися Онопрієнко – значить давати йому силу. І от врешті роки бездіяльності вбивці закінчилися арештом. 14 квітня 1996 року його затримано в Яворові. Тепер йому ставлять запитання викритого звіра. Він заперечує, але одразу починає обплутувати свої ж слова. Він – маніяк, який зізнається в усьому тільки під погрозами.
І ось суд. Суд у справі вбивць триває чотири місяці. Онопрієнка визнають винним у 52 вбивствах. Прокурор хоче страти, а ми запитуємо – навіщо? Президент Кучма підтримує смертну кару, просячи міжнародну спільноту про виняток. Але 2000 рік скасовує страту. Онопрієнко отримує довічний термін.
Ось талон до катастрофи. Марно, адже якби не було правди, якби не було суспільства, що спостерігає, ці жахіття ніколи б не відбулися. Ми не можемо дозволити безвідповідальності знову порушити наш спокій. Тож, живемо у тіні, бажаючи справедливості та правди без прикрас.
Першоджерело: https://espreso.tv/
English 
Ukrainian 
Polish