ЗОВСІМ НОВІ ЗОНИ ВІДЧУЖЕННЯ: ЯК ВІЙНА МНОЖИТЬ ЧОРНОБИЛІ?

Україні підкинули черговий квест. Тепер вона має перетравити чорнобильські уроки крізь криваву призму повномасштабної бійні. Новий досвід евакуації. Кілометри земель, які вже не для людей. І все це — через війну.

Розбиралася в цьому пеклі радіобіологиня, кандидатка біологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту проблем безпеки АЕС Національної академії наук України Олена Паренюк. Вона роками сидить у чорнобильській зоні. Колупається в радіації. Шукає, як захистити й людей, і довкілля. А тепер, як засвітили у NV, бачить нові «зони відчуження».

Паренюк рубає правду: Україна повинна готуватися до утримання нових «відчужених» територій. Вони повзуть вздовж лінії фронту. Чорнобильський досвід — у поміч.

ЧОРНОБИЛЬ. ЦЕ НЕ МИНУЛЕ, А МАЙБУТНЄ?

40 років. Аварія на ЧАЕС. Міцно забули? Зась! Паренюк каже: питання не в Чорнобилі. А в тому, що дивитися треба вперед. На виклики. Потім — назад. Шукати рішення. Досвід є. Бери й користуйся.

Ось, маємо нові «зони». Вздовж фронту. Ми ж шукаємо сценарії? Маємо.

Території, що чотири роки під війною. Екосистеми в труху. Будівлі — в руїни. Земля випалена. Залишилося забруднення. Смертельно небезпечне.

Будуть ділянки, де міни та вибухівка. Такого ще не було. Навіть Друга світова інша. Фронт бігав. Забруднення не було масовим. Що робити з мінним пеклом? Мовчимо. Не знаємо.

А ось хімічне забруднення. Не смертельне. Тут Чорнобиль у поміч. Ще Фукусіма. Куренівка. Можна дивитись. Як суспільство. Як Уряд. Що добре. Що ні. Що беремо. Що посилаємо.

РЕСУРСИ. ГРОШІ. АБО ЗЕМЛЯ ВІДХОДІВ

Живемо в реаліях. Кожна дія — гроші. Кидати їх на вітер? Нема дурних. Бездумно повертати території? Потім зрозуміти: занадто дорого. Витратимо. А гроші б краще пішли на інше.

Тому моделюємо. Ще до того, як відновити. Ставимо «колючку»? Чи махнемо рукою? Скажемо: «Туди не йдіть. Там небезпечно!»

Тому Чорнобиль. Неприємні питання. Цинічні. Скільки коштувало? Який ефект? Чи мали сенс дії адміністрації? Брати чи ні ці рішення на майбутнє?

УРОКИ ЧОРНОБИЛЯ: ТРИМАЙ КИШЕНЮ НА ГОТОВІ

Ремедіація. Їх в Україні — більше двадцяти. Залежить від умов. У 90-х — рекомендації для третьої зони. Не самої зони відчуження. А заселених територій. Тільки ніхто тих порад не слухав.

Наприклад, калійні добрива. Радянська рекомендація. Колгоспи б виконували. Прийшла приватна власність. Дотації закінчилися. Рекомендації побоку.

Урок: даєш рекомендації — шукай гроші. Одразу. На їх виконання.

Харківщина. Кратери. Нема землі. Очевидно: органічні добрива. Гній. Засипати. А чи вистачить грошей на три роки? Ні? Тоді це — нова «зона відчуження».

Рішення про майбутнє. Не лише «можливо/неможливо». А «скільки коштує?». «Хто робитиме?». «Хто користуватиметься?».

Розмінування. Оцінюємо статус до війни. Масштаб. Потенціал після ремедіації. Коштує мільйон? Окупиться за п’ять? Тоді в бій. Ні? Не пріоритет. Шукаємо інше.

Масштаби. Лінія фронту. Близько 1200 км². Як зафіксують кордон, зупинять бої, команда Паренюк порахує. До квадратного метра. Скільки землі піде в небуття.

ЛЮДИ. ОХОРОНА. СТАЛКЕРИ.

Людський ресурс. Для утримання цих територій. Зона відчуження — це ж сторож. Не охоронець. Ветерани? Ні. Після окопів сидіти «охороняти»? Це ж знущання. Хто ці люди?

У Чорнобилі охороняли від людей. Нові зони? Треба охороняти людей від території. Не стрічка «туди не можна». А «туди не можна, сюди можна». Освітні кампанії. Для громад.

Екстремали. Сталкери. Як у Прип’яті. Два шляхи. Офіційний: влаштуйся на роботу. До Інституту проблем безпеки. Гуляй легально. Або: пройди навчання. Розмінування. Ходи в небезпечні райони. Адреналін твій. Громаді плюс. Це праця з населенням. Пояснювати. Не «поліцейська зона».

ВІЙСЬКОВИЙ ТУРИЗМ. ЦЕ Ж ВЖЕ БУЛО

Чорнобиль. До війни — туристична Мекка. Як уберегти нові зони? Створюй екскурсії першим. Правильний tone of voice. Чорний туризм вже є. Іноземці лізуть у Бахмут. «Екскурсії на війну». Не зупиниш.

Правильні наративи. Місцеві гіди. Ті, хто там жив. Знають, що втрачено. Це як Аушвіц. Хіросіма. Обов’язково. Наше майбутнє.

Чорнобиль-атракціон? Погана ідея. Чому?

• СРСР. Не було приватної власності. «Вийдіть з мого будинку!» — не скажеш.
• Не було інтернету. Не висловиш незгоди. Потім інтернет з’явився. Власність з’явилася. Людям було байдуже. Або не вміють користуватися. 20-річні тоді, 60-річні зараз.
• Бізнесмени. Туризм. Народилися після аварії. Без зв’язку з територією. Без спогадів. Попит. Пропозиція. Але ж: «Це земля моїх батьків! Я тут вишні збирала! А ви фотографуєтесь?» — болить.

Зараз інша історія. Люди з окупації. Прифронтові. Евакуювалися. Неприємно їм. Коли хтось знімає їхні розбомблені хати. Маріуполь. «Відроджують» росіяни. Ми бісимось. Коли вони «купують» квартири українців.

ЕВАКУАЦІЯ. КАХОВКА. КАТАСТРОФИ НА ЗАМОВЛЕННЯ?

1986. Евакуація «тимчасова». Багато хто не повернувся. Схожі травми. Уроки вивчені. Тепер кажуть: «Беріть речі. Повернетеся, коли повернетеся». Немає примусу. Дорослі самі приймають рішення. Немає того посттравматичного синдрому.

Каховка. Екосистеми змінюються на очах. Чорнобиль. Допоможе прогнозувати? Цитата Джорджа Карлінга: «Nature is fine, we are fucked.».

Природа сама відновиться. Не треба чіпати. А чи зможемо ми там жити? Каховка. Вода змила мінні поля. Треба реєстр. Порахувати. Небезпечно чи ні.

Донні відкладення. Токсини. Чи можна щось вирощувати? Токсичні помідори. Світяться всіма кольорами. До рішень про меліорацію. Порахувати. Економічно вигідно? Налити води? Вирощувати пшеницю? Чи рапс? Бо воду з Дніпра не перекачати?

Що зараз? Посадити розумних. З ШІ. Цифровий двійник країни. Тестувати сценарії очищення. Відновлення. Вердикт: оптимальний сценарій. Ефективність. Вартість.

Вкладати зараз. У камеральні дослідження. Щоб не заривати гроші в землю. Не будувати меліорацію, що не працюватиме. Не огороджувати ЛБЗ «колючкою», яку нікому охороняти.

Проби Каховки. Не взяли вчасно. Вікно можливостей закрите. Чому?

Заступниця міністра аграрної політики та продовольства України Ірина Овчаренко, яка займається меліорацією, — професіоналка. Але спроможності немає. Потрібно більше людей. Команда Паренюк — 20 людей. Будують цифрового двійника. Для розмінування. Хочуть запропонувати Уряду.

Потрібні час, довіра, ресурси. Щоб наймати. Моделювати. У разі чергової катастрофи — знати, що робити. Інституції хитаються. Країна росте. Будує «тіло» під час війни. Окрему інституцію для моделювання? Вже сьогодні! Далі — дорожче.

ЧОРНОБИЛЬ ПІСЛЯ РУСНІ. ПОЛІГОН. ТРЕНАЖЕР. ЗАПОВІДНИК.

Зона відчуження. Замінували. Найбільша небезпека. Заповідник. Нікого немає. Розміновувати? Спочатку людей. Потім заповідник. Проблема. Висока вірогідність пожеж. Дикі тварини.

Відступ росіян. Підірвали мости. На лівий берег Прип’яті. Цивільним немає доступу. Не подивитися. Заміновано. Ближче до кордону. Радіоактивні точки. Моніторинг. Але ніхто туди не поїде.

Місце зони відчуження після війни? Більше функцій. Полігон. Десятикілометрова зона. Господарське використання. Буфер заповідника. Тестуй що хочеш. Без впливу на людей.

• Тестувальна, інженерно-дослідницька функція. Нові технології. Заводи з переробки відходів.
• Наукова функція. Саркофаг. Заповідник. Для міжнародної спільноти. Нова лабораторія. Міжнародні науковці.
• Тренувальний майданчик. Для спеціалістів з ядерної безпеки. Після окупації Запорізької АЕС. Перегляд світових правил. Міжнародні експерти мають вчитися. Чорнобиль — тренажер. Збирай фахівців. Кількамісячні тренінги. Сертифікат. Підвищить видимість України.
• Заповідник. Найбільший. Зберігати.
• Етнографічний, культурний кластер. Спадщина території. Музей спадщини. Від катастроф. Від війни.

Україна завжди вміла створювати собі проблеми. Тепер вчиться перетворювати їх на переваги. Або хоча б не дати їм знищити себе остаточно. А от чи вистачить розуму та ресурсів? Час покаже.