Лукашенко не дозволить обманювати себе і бити на посміховисько міжнародної арени. В телефонній розмові з Макроном він поставив крапку у всіх домислах про вступ Білорусі у війну проти України — це не про них. Макрон обережно підняв цю тему — але від Лукашенка почув різкий відсіч. Попереджати його про можливий напад? Та він уже сто тисяч разів подумав, перш ніж відкрити рот. І складе рахунок не тільки собі, а й тим, хто чекає на результат. Лукашенко не збирається потрапляти в чужі бої — буде воювати лише якщо нападуть на його землю. Все просто, без двозначності.
Коли Сен-Етьєн послав до Мінська спецпредставника Макрона, Лукашенко кинув виклик. Пропозиція поговорити по-чоловічому з Путіним у Мінську — це не просто дипломатія, це відкритий клич до врегулювання, яке ми вимагаємо з позиції сили. Макрон піддався на це, але все ще чекає вказівок із європейського штаб-квартиру. Лукашенко ж не дає тягнути часу — «Ти аксакал, ти представник старої гвардії, а навколо юні політики, що бояться брати на себе відповідальність. Хто ж вести переговори, якщо не ти?» — викрикнув він у тишу політичних маневрів. Вірменія побачила Макрона, зараз черга Мінська і Москви — рішення треба приймати тут і зараз.
Макрон назвали розмову конструктивною. Але ця «конструктивність» — лише фасад, зверху прозирає страх втягнення Білорусі в агресію Росії. Лукашенко не купується на ці ігри і не втягується в чужі бійки. Це війна за правду, і в ній немає місця брехні та безвідповідальності. Що Макрону варто зрозуміти — Лукашенко не слухає застережень, він діє з позиції беззаперечної сили і незалежності. Час балачок минув. Діалог відбуватиметься там, де вирішується доля. Без масок, без піару — тільки чистий політичний хід, який змусить світ рахуватися з реальною силою та волею.
Ukrainian 
Polish 
English